Одноденне паломництво до Помпеїв і Неаполя, яке розпочалося сьогодні зранку, 8 травня 2026 року, добігає кінця.
Лев XIV прибув до Неаполя гелікоптером із Помпеїв. Після зустрічі з духовенством заплановано візит до базиліки св.Франциска з Паоли та площі Плебісциту, де Папа звернуться з промовою до мешканців пише Vatican News.
Будьте сіячами майбутнього
Зустрічаючись зі священниками та чернецтвом південноіталійського міста, Лев XIV наголосив на важливості підтримки одні одних у доланні викликів, які стоять перед душпастирями. Потрібно дбати про те, щоб віра не обмежувалася переживаннями, а глибоко проникала в тканину життя суспільства.
«Не бійтеся, не зневірюйтеся і будьте для цієї Церкви та цього міста свідками Христа і сіячами майбутнього!» — закликав Лев XIV, підсумовуючи слово, з яким звернувся до єпископів, священників і богопосвячених Неаполя у день річниці свого обрання на престол св.Петра.
Після Святої Меси та обіду в Помпеях Святіший Отець прибув до Неаполя. На площі Ротонда Діаз його привітали представники місцевої влади. Зустріч із духовенством відбулася в катедрі св.Януарія.
Піклуватись, як Ісус
Коментуючи Євангеліє, Папа зупинився на слові «піклування». За його словами, також і ми часто, подібно до учнів з Емауса, прямуємо вперед, неспроможні зрозуміти знаки історії, іноді розчаровані та знеохочені різними проблемами, нездійсненими сподіваннями. Однак Ісус поводиться «як той, хто піклується».
«Протилежністю піклування є недбалість. І одразу спадають на думку деякі приклади: недбалість на вулицях і в закутках міста, у місцях загального користування, на околицях, а ще більше – у всіх тих ситуаціях, де нехтують самим життям, коли важко зберегти його красу та гідність», – зауважив Папа, розпочавши роздуми про піклування від необхідності дбання «про наш внутрішній світ», тобто про серце і стосунки. Ці думки він скерував зокрема до тих, хто в Церкві покликаний до відповідальних служінь, управління, до особливого посвячення.
Постійне втілення євангельського звіщення
Зазначивши, що Неаполь є містом, де культура та традиції перемішуються з сучасністю й інноваціями і де спонтанна народна релігійність переплітається з численними соціальними викликами й розмаїтими обличчями злиднів, Святіший Отець вказав: у такому контексті душпастирська діяльність покликана до «постійного втілення євангельського послання», щоб віра не обмежувалася до якогось емотивного переживання, а «глибоко проникала в тканину життя і суспільства».
А це, визнає Папа, — великий тягар для душпастирів. Вислуховувати людей, їхні труднощі, часто з почуттям безпорадності й розгубленості, почуттям невідповідності новим викликам.
«Навантаження в людському й душпастирському плані, безперечно, є значним; воно може стати тягарем, виснажувати нас, вичерпувати наші сили, а іноді ще більше посилюється певною самотністю та відчуттям душпастирської ізольованості», — сказав він, підкреслюючи, що саме тому «ми потребуємо піклування».
Плекання внутрішнього світу і братерства
Насамперед потрібно дбати про внутрішнє, духовне життя, «постійно плекаючи наші особисті стосунки з Господом у молитві та здатність вислуховувати те, що бурлить всередині нас».
«Це також вимагає сміливості вміти зупинитися, не боятися звертатися до Євангелія з питаннями щодо особистих і душпастирських ситуацій, які ми переживаємо, щоб не спрощувати служіння до простої функції, яку треба виконати», — сказав Лев XIV. Піклування про служіння проходить також через «братерство й сопричастя», братерство, вкорінене в Бозі, що виражається через дружбу та спільні справи.
«Йдеться не лише про участь у якихось зустрічах чи заходах, а про те, щоби працювати над подоланням спокуси індивідуалізму. Уявімо себе священниками й чернецтвом, які діють спільно! Вправляймося у мистецтві близькості!» — закликав Святіший Отець.
Всі разом формуємо Церкву
Ця вимога сопричастя стосується нас, насамперед як охрещених, «покликаних формувати єдину Христову Церкву». Тож сопричастя слід шукати також у наших стосунках — загальнолюдських і душпастирських, де першочергову роль відіграють миряни й душпастирські співробітники.
«Разом ступати слідом за Господом і провадити євангелізаційну місію, цінуючи різноманітні харизми та служіння, — відповідає самій сутності Церкви: Церква є таїнством сопричастя, і кожен, починаючи з хрещення, покликаний бути живим каменем у цій будівлі, апостолом Євангелія, свідком Царства». Папа наголосив, що місія, яка стоїть перед Церквою, «вимагає внеску всіх».
«У місті, яке страждає від нерівності, молодіжного безробіття, пропусків занять у школі та нестабільності сімей, проповідь Євангелія не може обійтися без конкретної та солідарної присутності, яка охоплює всіх і кожного: священників, богопосвячених і мирян. Усі є активними учасниками душпастирської діяльності й життя Церкви, а не лише співпрацівниками, — щоб зусилля та свідчення кожного могли зродити присутню й уважну спільноту, здатну бути закваскою», — підсумував Лев XIV.
фінансово.
Щиро дякуємо!
