1453 року Константинополь — тисячолітній бастіон, що захищав Європу від кочових народів Азії, — впав під натиском османських військ. Султан Мехмед II не зупинився на цьому.
Рік за роком він просувався на захід: 1454 року він переміг сербів, захопивши південну половину їхнього королівства та історичні землі Косово. Європа тремтіла.
Політичне бачення
Наступною ціллю мусульманства став Нандорфехервар — фортеця, що охороняла місце злиття річок Сави й Дунаю. Той, хто володів цією фортецею, мав ключі до Угорщини, Валахії і Трансільванії. Сьогодні це місто зветься Белград.
Угорське королівство тоді мало видатного стратега — Яноша Гуньяді. Цей військовий дворянин походженням із Волощини (територія між Карпатами і Дунаєм) уже досяг завдяки непересічним здібностям посади регента королівства, правлячи за часів неповноліття Владислава V. Гуньяді чудово розумів, що наступний османський напад буде націлений саме на ці землі, тому він невпинно ремонтував укріплення та збирав війська — всупереч опору великих угорських родин, які завжди неохоче фінансували щось, що не служило їхнім особистим інтересам.
Підтримка Папи
Регент шукав дипломатичної підтримки — і знайшов її в Римі. Папа Калікст III — уроджений Альфонсо де Борджіа, дядько майбутнього папи Александра VI — повністю розумів загрозу, якою був загарбник Мехмед II. Папа відправив до Гуньяді свого найкращого дипломата, кардинала Хуана де Карвахаля, а до простолюду промовляв, запалюючи їхню уяву, старий ревний францисканець Йоан Капістран, чиї палкі проповіді притягнули до Белграда від 30 до 40 тисяч хрестоносців. То були недисципліновані й погано озброєні, але сповнені завзяття вояки.
Мехмед II розпочав похід у червні 1456 року на чолі близько 60.000 солдатів. Він мав 300 гармат і близько 200 кораблів, щоб контролювати річки Саву та Дунай. Османська артилерія була на той час найкращою у світі: ті самі гармати, що трьома роками раніше зруйнували стіни Константинополя, з 4 липня розбивали укріплення Белграда. Фортеця йшла тріщинами.
14 липня християнський флот атакував і прорвав турецьку річкову блокаду. Це був вирішальний успіх — до фортеці дісталася підкріплення, і Гуньяді відновив контроль над річками. Через тиждень, 21 липня, яничари розпочали масштабний штурм. Вони проломили стіни й просунулися до цитаделі; але прямо перед нею їх зустріла стіна вогню. Гуньяді розпочав контратаку — і жоден з агресорів не вийшов із Белграда живим.
Несподіваний тріумф
Коли битва, здавалося, наближалася до кінця, Йоан Капістран очолив спонтанний, ризикований рейд хрестоносців просто в серце османського табору. Вражений Гуньяді зрозумів, що він або перехопить цю ініціативу — або втратить усі допоміжні сили, зібрані францисканцями. Він кинувся в бій з усім, що мав. До цього відчайдушного кидка долучилися Белградський гарнізон і кожен боєздатний мешканець міста.
Мехмед II особисто прийняв атаку — його меч тричі напився крові, — але табір був розбитий, а єдність його армії зруйнована. Султан втратив свої скарби, артилерію і припаси, а сам був поранений стрілою в стегно. Османи втекли.
Битва під Белградом довела, що турки не були непереможними. Морально це була переломна, тріумфальна перемога; стратегічно вона зупинила турецький наступ лише тимчасово. Однак цей тріумф дався величезною ціною. Через кілька місяців після облоги Янош Гуньяді та Йоан Капістран померли — один від виснаження, інший від чуми.
Проте перемога залишила по собі триваліший слід, ніж могили. Ще під час облоги папа Калікст III видав указ, щоби дзвони у всіх храмах християнського світу дзвонили опівдні, а вірні молилися до Діви Марії за захисників Белграда. Ця практика вкоренилась і поширилася по всій Європі. Вона стала тим, що ми знаємо як «Ангел Господній», — молитвою, яку читають після полуденного дзвона.
Отак голос церковних дзвонів, який досі можна почути по католицьких парафіях у містах і селах, несе відлуння того літа 1456 року, коли доля Європи під натиском агресивних нападників вирішувалася під стінами Белграда.
Переклад CREDO за: Томаш Ровінський, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
