Цими днями, в понеділок 18 травня 2026 року, Святіший Отець прийняв на аудієнції Килікійського Католикоса Вірменської Апостольської Церкви.
«Чи може між нашими Церквами існувати глибший духовний зв’язок, ніж звʼязок апостола Павла з Тарса, який народився в Килікії — осідку вашого престолу, і отримав вінець мучеництва саме тут, у Римі?» цим запитанням Папа Лев XIV розпочав своє слово під час відкритої частини зустрічі з Католикосом Килікії ВАЦ Арамом І, приймаючи його в Апостольському палаці.
Офіційний візит Предстоятеля включав приватну розмову, представлення делегації, обмін промовами та подарунками і молитву в каплиці Урбана VIII.
«Святому Павлу — апостолу, який як ніхто інший втілював сопричастя між Церквами, я ввіряю ваше паломництво до Рима», — сказав Святіший Отець, вітаючи гостей. Він також згадав «святих Церкви, що докладали зусиль заради єдності християн».
Першим із них Папа назвав Нерсеса Ласкавого — Католикоса Килікії, «якого можна вважати піонером екуменізму і чиє нещодавнє включення до Римського мартирологу є ще одним прикладом того “екуменізму святих”, який», за словами Лева XIV, «уже єднає наші Церкви».
Під час спільної молитви в каплиці Урбана XVIII
Підстави для єдності
Вірменська Апостольська Церква в офіційних документах учительства Католицької Церкви зарахована до «Східних Православних Церков» — «дохалкідонських», тобто тих, які прийняли формулювання тільки перших трьох Вселенських Соборів.
13 грудня 1996 року св.Йоан Павло ІІ і Верховний Католикос Ґареґін підписали спільну Декларацію, яка проголосила спільність віри обох Церков в Ісуса Христа — «досконалого Бога в Його Божестві та досконалу Людину в Його людській природі». «Його Божественна природа, — проголошує Декларація — з’єднана з його людською природою в Особі Єдинородного Сина Божого, в досконалій єдності, без змішання, без зміни, без розділення і без поділу».
У документах Синоду єпископів для Близького Сходу, що відбувся у Ватикані в жовтні 2010 року — зокрема, в Підготовчому документі, — про розділення Церков зазначено: «Часто такі поділи мали місце і з культурно-політичних причин». Як доказ наводяться праці середньовічних східних богословів, які підтверджують: в основі таких поділів не було догматичних питань. Тож сучасні богослови дійшли висновку, що ВАЦ не є ні єретичною, ні монофізитською, і розвивати з нею екуменічний діалог — справа Божа, що має на меті єдність християн у Спасителі.
«Конкретна духовна реальність»
Тому папа Франциск 2014 року зустрічався з Католикосом Арамом І, дякуючи Богу «за братні взаємини з ВАЦ та за їх безперервний розвиток»; на канонізації жертв османського генодицу був присутній (2015 рік) кардинал Кох від імені Папи Римського; а 26 червня 2016 року, перебуваючи в Ечміадзині, папа Франциск підписав Спільну декларацію (в якій згадується також Спільна декларація Йоана Павла ІІ та Гарегіна ІІ від 27 вересня 2001 року).
«Мученики належать усім Церквам, а їхні страждання становлять ‘екуменізм крові’, який виходить за межі історичних поділів між християнами, призиваючи всіх нас сприяти видимій єдності між Христовими учнями», — зокрема, сказано у декларації 2016 року. Вочевидь Лев XIV продовжує думку та дії попередніх Римських Пап, які своїм авторитетом ствердили, що «те, що нас єднає, більше за те, що нас розділяє», і «екуменізм крові», «екуменізм мучеників» є конкретною духовною реальністю.
Хоч до повноти єдності нам іще далеко, та в наших мучениках єдність уже збулася. Цей «екуменізм святих», екуменізм мучеництва — особливо переконливий. Голос сommunio sanctorum гучніший за голос поділів.
Затримка на шляху
Подякувавши Араму I за його екуменічну роботу, Лев XIV наголосив на його участі як у Близькосхідній раді Церков, так і у Всесвітній раді Церков. Він надав особливого значення богословському діалогу, який ведеться з 2003 року між Католицькою Церквою та Східними Православними Церквами.
«Я глибоко вдячний Вам за зусилля у сприянні стосункам із Католицькою Церквою та за Вашу близькість до Церкви Рима, яку Ви вперше відвідали як Католикос під час Тижня молитви за єдність християн у 1997 році і яку відтоді не раз вшанували своєю присутністю», — сказав Лев XIV. Також він згадав міжнародну змішану комісію, в якій вірменські делегати відіграють важливу роль і яка вже опрацювала цінні документи про природу та місію Церкви, про сопричастя в первісній Церкві та про Таїнства. «Я щиро сподіваюся, — додав Папа, — що, попри нещодавні труднощі, цей діалог поновиться з новими силами, адже відновлення сопричастя між нашими Церквами неможливе без єдності у вірі».
Під «нещодавніми труднощами» можна розуміти спротив, який у численних церковних колах викликала декларація про благословення пар, які живуть у неврегульованих зв’язках (Fiducia supplicans) — особливо з боку Східних Церков. Так, наприклад, Коптська Православна Церква «вирішила призупинити» діалог із Римом, єпископи Халдейської Католицької Церкви відмовилися благословляти одностатеві пари.
Подальше майбутнє екуменічного діалогу більше залежатиме від святих та «екуменізму мучеників».
Нерсес Благодатний — «піонер екуменізму»
Велич особистості святого Нерсеса – містика та богослова християнського Сходу, поета і композитора, який помер 1173 року, — визнала також ООН, коли 2023 року ЮНЕСКО включила його до календаря ювілеїв відомих діячів та важливих подій року, відзначаючи 850‑річчя його смерті.
У 1166 році Нерсес Шноралі (Милостивий, Ласкавий, або ж Благодатний) став Католикосом — главою Церкви — і до самої смерті старався сприяти діалогу між християнськими Церквами. Його характеризували глибокий гуманізм і чутливість до миру, попри труднощі того часу, — що зробило св.Нерсеса взірцем дипломатії у розв’язанні релігійних та етнічних конфліктів.
Восени 2023 року св.Нерсес був головною темою міжнародної конференції у Ватикані, організованої Папським східним інститутом. Представляючи цю подію, один із кураторів, Марко Баїс, виділив аспекти, які можуть викликати асоціації з двома великими західними святими — Франциском Ассізьким та Бернардом Клервоським. Баїс стверджував, що Нерсес поєднував «смирення та відданість бідним», які зберіг навіть досягнувши вершини церковної кар’єри, з «тонкістю богословського аналізу та великою здатністю до політичного лідерства в Церкві».
Із творів Нерсеса Шноралі збереглися головно поема «Ісус, Єдиний Син Отця» — яка є коротким поетичним викладом цілої Біблії, по суті, — та підготовлене ним Визнання віри, опрацьоване в час підготовки до відновлення євхаристійної єдності Вірменської Церкви з Константинополем (процес не був завершений через смерть імператора). Окрім того, Нерсес був фактичним творцем вірменської літератури, пишучи історію народу і запроваджуючи літературу вірменською мовою, і зберіг національно-культурну єдність вірмен у часи розсіяння по Сирії та Килікії. Його ставлять поруч із Данте й Мілтоном. Донині в літургії Вірменської Церкви виконують написані ним гімни.
Цей великий містик, пишучи молитву майже з 1400 віршів, проливаючи сльози над історією спасіння, — як сам зізнавався, черпав із джерела Христових ран. Нерсес виспівує зі зворушенням: «Вони пили воду, що потекла зі скелі, а я пив кров із Твого боку, о Скеле».
На такого заступника у справі єднання Церков може посилатися кожен, хто прагне єдності християн в Ісусі Христі.
«Прожени з ковчега душі моєї нічний колір крука — символ стріли нічної, що летить у пітьмі, й відчини у серці моєї темряви вікно до великого світла, крізь яке без сліду зникнути може пітьма, зроджена з гріха. Нехай у прочинене вікно свята, золотиста голубка влетить, і нехай галузку мені принесе — та, що є чистим і святим Духом» [I 48-49].
Переклад CREDO за: КАІ, Vatican News, W Obronie Wiary I Tradycji
фінансово.
Щиро дякуємо!
