Дедалі більше людей захоплюються «святими образами», які на запит створює штучний інтелект. Вони гарненькі, атмосферні, повні золота… Однак із цієї «творчості» випливає чимало проблем.
Машина може імітувати стиль святих образів, але ніколи не може їх по‑справжньому створити. Проблема не лише в помилках у згенерованому зображенні; це щось набагато глибше.
Ікона прекрасна, але…
«Мамо, чи можу я роздрукувати це для своєї кімнати?» — донька підсунула до мене ноутбук.
На екрані була ікона. Або принаймні щось, що мало нагадувати ікону. Марія з Немовлям, золоте тло, темні очі, характерно видовжені обличчя. На перший погляд усе виглядало «дуже православно». Але що довше я дивилась, то більше відчувала дивний неспокій.
Написи були спотворені. Літери імітували старослов’янську писемність, але напис не мав жодного сенсу
Долоня Дитяти була неприродно викручена. Символіка була дивна — фрагменти різних традицій, змішані разом. Щось на кшталт фантазії людини, яка скомпілювала тисячу ікон одночасно. Для недосвідченого ока — досить вдала композиція. Для мистецтвознавця — жахіття.
— Звідки це? — спитала я.
— З інтернету. Пишуть, що штучний інтелект створює прекрасні ікони.
Вже кілька місяців я чую це дедалі частіше. Люди надсилають мені «святі образи», згенеровані штучним інтелектом, і запитують: «Але що в цьому поганого?» Вони такі красиві. Іноді навіть зворушливі. Іноді більш «містичні», ніж сучасне релігійне мистецтво, масово доступне в церковних крамницях.
То що в цьому поганого?
«Машина не здатна молитися»
Це дуже наполегливо підкреслено у відео о.Пола Трубенбаха (Fr. Paul Truebenbach), православного священника з Юти, який відповів на запитання: «Чи ікони, створені штучним інтелектом, це нормально?»
Його відповідь була короткою: «Абсолютно ні». І цікаво, що він мав на увазі не естетику.
Отець Пол починає з найпростішого: машина не вміє молитися. А якщо вона не вміє молитися — то вона не вміє створювати ікони.
Щоби зрозуміти його аргументацію, потрібно спочатку зрозуміти, що насправді означає ікона у християнстві, зокрема східному. Для багатьох сучасних людей це просто релігійний стиль живопису. Характерні обличчя, золоте тло, певна кольорова гама.
Однак ікона «написана», а не «намальована», бо ікона — це форма молитви і свідчення віри. Іконописець готується до своєї роботи духовно: він молиться, постить і зберігає зосередженість. Ікона має бути плодом духовного життя людини, а не лише її мистецького таланту.
І в цьому полягає фундаментальна проблема зі штучним інтелектом.
Штучний інтелект не має духовного життя. У нього немає свідомості. Немає совісті. Немає досвіду молитви. Немає розуму, здатного споглядати Бога. Штучний інтелект просто аналізує мільйони доступних йому зображень і створює нову композицію на основі статистичних кореляцій.
Люба Яцкова, “Благовіщення”
Чому ШІ так часто «псує» ікони?
Це вирішальна відмінність. ШІ не творить у тому сенсі, в якому творять люди. Він не розуміє значення символів, які використовує. Він не знає, Хто такий Христос. Він не знає, що таке святість. Він навіть не знає, що таке обличчя.
Ось чому на зображеннях, створених ШІ, так часто з’являється щось невідповідне. Руки, перекручені так, що це суперечить мистецтву. Літери, які імітують священні написи. Символи, розташовані хаотично. Обличчя, які виглядають одночасно красивими і безжиттєвими.
ШІ навчився імітувати стиль ікони — але він не передає її сенсу.
Віра стоїть не на примхах
За словами о.Пола, проблема починається не з технологій, а з нашого підходу до духовності. Ми дедалі більше хочемо «створювати власні версії» релігії, молитви та символіки. Не вміємо сприймати традицію як щось, що передається з покоління в покоління і є більшим за нас самих.
«У мене є ідея для нової ікони», — кажуть люди. І завантажують опис у генератор зображень.
Для о.Пола це дуже небезпечний напрямок, бо у східному християнстві ікона — це не простір для безмежної творчості. Вона має виражати істину віри, що передається з покоління в покоління, а не індивідуальні бачення інтернет-користувача.
«Мамо, мамо, а яка ця гарненька. Дивися, з соняшником, я люблю соняшники!» — вирвала мене з роздумів донька, показуючи інше зображення.
Я мало не знепритомніла. За всього багатства квіткових символів і значень у марійному мистецтві — помістити соняшник на ікону! Я навіть не знала, як це пояснити.
Річ не в тому, щоб було красиво. Це недоречно. Як одягнути бальну сукню на Святу Месу. Це штучно. Як вкласти пластикову квітку в красивий, живий букет. Це ріже душу, як диско-поло на похороні. Це викликає внутрішній протест — як морозиво з кров’янкою.
«Ну, так, я б не їла морозива з кров’яною ковбасою», — нарешті зрозуміла моя донька.
Межа, яку не варто перетинати
Я часто стикаюся з дилемою: наскільки ми можемо використовувати ШІ в сакральному мистецтві. На моє переконанні — дуже обмежено. Наприклад, для покращення якості старих фотографій ікон чи священних творів мистецтва, або для очищення фотографій фресок. Але навіть тут потрібна велика обережність, оскільки ШІ може одночасно «виправити» одну частину зображення і спотворити іншу.
Особисто я люблю сакральне мистецтво за його багатошаровість, його символіку, зрозумілу для посвячених. А якщо у зображенні Марії, згенерованому ШІ, замінити троянди на гвоздики, — його значення повністю змінюється.
Хтось може сказати: «Ну, це дрібниці, головне, щоб було гарно».
Я почуваюся безпорадною.
Невже нас цікавить лише те, щоби щось було красивеньким і викликало позитивні емоції?
«Доню, в мене є краща ідея, — сказала я. — Ми пройдемо курс іконопису. Ти напишеш свою ікону — можливо, спочатку просту, але вона буде твоєю, сповненою молитви».
Штучний інтелект і справді щось нам дав: він надихнув нас на дії — але не так, як можна було припускати.
Переклад CREDO за: Міріам Висоцька, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
