Оскільки священницьке Братство святого Пія X (SSPX) не відступає від своїх планів висвятити кількох єпископів без дозволу Папи, ієрархи в Римі та за його межами почали розглядати можливі наслідки.
Минулого тижня вище керівництво Братства оголосило імена чотирьох священників, які мають прийняти свячення з рук єпископів, які самі були незаконно висвячені у 1988 році.
Оскільки SSPX стоїть на своєму, — попри неодноразові попередження Святого Престолу, що згідно з канонічним правом таке діяння є злочином, який тягне за собою екскомуніку, — настоятель Братства Давіде Пальярані продовжує виправдовувати дії Братства і необхідність його подальшого існування.
У відповідь Ватикан нагадав керівництву SSPX: їхні богословські й еклезіологічні аргументи настільки суперечать вченню Церкви, що заплановані свячення стануть актом розколу. А розкол — це вже другий канонічний злочин, який теж карається відлученням від Церкви.
Що вкрай важливо, у заяві Дикастерію віровчення зазначалося, що «формальна належність до схизми становить тяжкий переступ проти Бога і тягне за собою відлучення від Церкви, встановлене церковним правом».
Ватиканське правове тлумачення, на яке посилається Дикастерій віровчення, пояснило, що «формальну належність» до схизми, а отже і екскомуніку, буде важко визначити щодо мирян, які, нехай навіть регулярно, відвідують храми й літургії SSPX, і це можна розглядати лише в індивідуальному порядку.
Втім, щодо священників і дияконів Братства, у правовому висновку Ватикану стверджується, що «здається очевидним, що їхня діяльність у межах розкольницького руху є більш ніж очевидною ознакою того, що дві згадані вище вимоги виконуються, що вказує на формальну належність», а отже, і відлучення latae sententiae (силою самого вчинку) за гріх розколу.
Хоча канонічні роз’яснення Ватикану можуть бути певним чином досить чіткими, наслідки й заходи, яких треба вжити у випадку, якщо рукоположення відбудуться, залишаються дещо незрозумілими. Серед дієцезіяльних єпископів, на чиїх територіях є духовенство і парафії SSPX, почали виникати питання щодо того, хто і що має робити у випадку незаконних свячень і схизматичних актів.
У тепер уже цілком реальному випадку, якщо SSPX все ж піде на цей крок, головним пріоритетом Святого Престолу і особисто Папи стане, ймовірно, доля мирян, які пов’язали себе — формально чи ні — з мережею храмів Братства.
Папа Лев може розглянути низку варіантів, щоб допомогти забезпечити широкі можливості для католиків, відданих старому обряду Меси, до чого він раніше закликав дієцезіяльних єпископів.
Проте, якщо про деякі з цих варіантів можна говорити як про спробу «витягнути» католиків з орбіти SSPX і зберегти їх у лоні Церкви, Ватикану, ймовірно, доведеться розглянути низку варіантів тиску на ієрархію і духовенство SSPX, що переконати, ніби Братство є духовно надійним моральним авторитетом порівняно з Римом.
Найбільш нагальним і ймовірним кроком буде офіційне проголошення розколу і відлучень щодо тих, хто безпосередньо візьме участь в єпископських свяченнях, запланованих на липень. Це, ймовірно, наслідуватиме аналогічну декларацію, видану Йоаном Павлом II у 1988 році.
Однак, якщо Ватикан зупиниться на цьому, це може створити потенційну «сіру зону», якою духовенство Братства зможе користуватися, вводячи в оману католиків щодо природи і статусу SSPX. Наприклад, вони могли би стверджувати, що обмежене проголошення розколу, яке стосується лише єпископів, означає, що священники Братства (а отже, і їхнє служіння) не є схизматичними і не підлягають канонічним санкціям — і, таким чином, католики можуть продовжувати відвідувати літургії SSPX без докорів сумління.
Ця плутанина суттєво посилиться, якщо Лев не скасує загальні повноваження, надані Папою Франциском священникам SSPX, що дозволяють їм сповідати й благословляти шлюби.
Такі повноваження, надані Папою, мали би бути скасовані аналогічним папським актом — в іншому випадку можна було би стверджувати, що вони залишаються в силі, навіть якщо священники SSPX, згідно з чинними правовими роз’ясненнями Ватикану, відповідатимуть критеріям «формальної належності» до схизми.
Втім, окрім дій Папи, на столі залишається низка інших канонічних і пастирських варіантів, що можуть бути розглянуті на різних рівнях церковної влади.
На рівні Святого Престолу Дикастерій віровчення може видати подальшу декларацію, що саме Братство після липневих свячень перебуває у стані розколу. Тоді Ватикан міг би прямо заборонити католицькому духовенству служити в храмах SSPX або за його посередництва, а мирянам — приймати Таїнства від священників, які це роблять.
Хоча на перший погляд це просто, тут є певна канонічна заковика, оскільки Святий Престол не визнає SSPX як «братство» з юридичної точки зору — тобто Церква не приймає його як легітимну організацію в Церкві і не визнає його існування в канонічному праві.
Ватикан говорив і говорить про SSPX як про «реальне явище» тією мірою, якою визнає, що його керівництво виступає від імені групи, яка сама себе так ідентифікує. Але з суто канонічного погляду здається, що Рим спершу мав би визнати існування Братства як юридичної особи, щоб оголосити його поза законом.
За відсутності офіційного визнання SSPX, а отже, і правового обґрунтування санкцій проти його членів як групи, будь-яка канонічна взаємодія з духовенством SSPX мала б відбуватися на більш локальному або навіть індивідуальному рівні.
Простіше кажучи, Дикастерій віровчення не має людських ресурсів і можливостей — і навряд чи захоче їх набувати чи витрачати — для того, щоб скласти й опрацювати повний список духовенства SSPX і зробити індивідуальні заяви щодо їхньої формальної належності до розколу та накликання на себе відлучення.
Втім, цей виклик здається радше логістичним. Наявне правове роз’яснення Ватикану полягає в тому, що «службова діяльність у межах розкольницького руху є більш ніж очевидною ознакою» розколу, достатньою для проголошення екскомуніки — це означає, що проблему становить саме обсяг справ у глобальному масштабі, навіть якщо кожна окрема справа з правової точки зору є абсолютно очевидною.
Але якщо просто залишити поточний правовий висновок без виконання, це само собою створить потенційну пастирську плутанину, про яку вже йшлося.
Замість цього більш практичним варіантом для Дикастерію віровчення могла би стати чіткіша заява про точний статус і канонічні наслідки служіння кліриків у SSPX та чітке роз’яснення умов, за яких, наприклад, може і має бути проголошено їхнє відлучення від Церкви за схизму.
Такою заявою могли би скористатися ті дієцезіяльні єпископи, які відчуватимуть нагальну потребу діяти.
Що не менш важливо, практичний адміністративний тягар для дієцезіяльного єпископа щодо виявлення кліриків SSPX, які діють на території дієцезії поза храмами Братства, і видання необхідної декларації про автоматичне відлучення від Церкви за розкол, у цьому випадку мав би набагато менший та цілком керований масштаб.
Останнім потенційним варіантом, відкритим для ієрархії, була би заборона SSPX дієцезіальними єпископами як забороненої організації на рівні партикулярного права, фактично визнаючи його позацерковною й несумісною з вірою організацією.
Це дещо відрізняється, наприклад, від того, якби Дикастерій віровчення оголосив усе SSPX розкольницьким братством, оскільки для того, щоб увійти в розкол, потрібно спочатку перебувати в стані сопричастя, а оскільки SSPX юридично не існує всередині Церкви, не можна сказати, що воно як група її покинуло.
З іншого боку, заборонена організація — це канонічне визначення зовнішньої групи, членство в якій може каратися канонічно, аж до відлучення від Церкви, якщо законодавець визнає це за доцільне.
Саме таке визначення було зроблене американською дієцезією Лінкольн, штат Небраска, у законі 1996 року, який забороняв католикам вступати до низки заборонених організацій під загрозою відлучення від Церкви, причому SSPX було внесено до списку разом із масонами та організацією «Planned Parenthood».
Хоча прихильники SSPX, безсумнівно, рішуче оскаржуватимуть своє юридичне співставлення з масонськими ложами й постачальниками послуг з абортів, варто зазначити, що випадок дієцезії Лінкольна було свого часу оскаржено в Римі; Ватикан підтвердив його чинність, і цей закон досі діє у дієцезії.
У разі, якщо липневі свячення SSPX справді відбудуться, як заплановано, у багатьох представників Церкви, ймовірно, виникне інстинктивне неприйняття санкцій або покарань будь-кого, крім вузького кола безпосередньо відповідальних осіб.
Це зрозуміло з культурної та історичної точок зору. У роки після Другого Ватиканського собору панівна течія думки в церковному керівництві часто розглядала канонічну дисципліну як щось протилежне «пастирській турботі», замість того, щоб бачити взаємозв’язок між цими поняттями.
Проте серія заяв Ватикану щодо наслідків запланованих свячень SSPX свідчить, що за Папи Лева належний правовий процес і чітке застосування закону перебувають у пріоритеті.
Справжнє випробування для місцевих єпископів і справжнє послання для місцевих католиків з’явиться тоді, коли ці наслідки будуть або не будуть введені в дію.
Якщо ієрархія Церкви відмовиться підкріпити свої слова діями, при цьому чітко й відкрито виклавши природу й небезпеку схизматичного маніфесту SSPX, це може призвести до того, що дії SSPX сприйматимуться як розкол без наслідків, а отже, взагалі не розкол.
За іронією долі, це дуже близько до того, що стверджує керівництво SSPX.
Переклад CREDO за: The Pillar
фінансово.
Щиро дякуємо!
