На початку незалежності й відродження держави і Церкви в Україні сталася маленька, але знакова подія в Латвії. Ризьку духовну семінарію закінчили шестеро семінаристів з України. Це був останній випуск, коли священників для нашої Церкви навчали в єдиній римо-католицькій семінарії на території СРСР.
Тепер же о. Франциск Ботвіна OFM і його однокурсники — співбрати у священстві відзначають 35 років своїх свячень. За цієї нагоди о.Франциск розповів для CREDO про те, як це було «тоді», і про те, що ми маємо «зараз».
— Цілих 35 років тому ми закінчили Ризьку духовну семінарію. Наш курс був останнім і залишився особливим. Ми — це о.Ян Весельський, францисканець, який працює у Чечельнику Вінницької області; о.Андрій Бачинський, салезіанець, нині в Коростишеві Житомирської області; о.Цезарій Червінський, настоятель парафії в Бібрці біля Львова; о.Юзеф Міхайловський душпастирює в Галущинцях на Тернопільщині — де колись був настоятелем о.Маркіян Трофим’як, пізніше єпископ; я працюю в Чуднові на Житомирщині. Один священник із нашого випуску вже помер, о.Юзеф Жовновський, теж салезіанець. Він працював у Коростишеві й там спочиває. А ми п’ятеро зустрічаємося щороку. Й ось цього року зібралися в Бібрці, що біля Львова, у нашого однокурсника о.Цезарія, щоб відсвяткувати цю річницю.
— Як святкують священники?
— Ми запросили архієпископа! Митрополит Львівський Мечислав Мокшицький відслужив разом із нами Святу Месу та виголосив для нас проповідь.
У цій проповіді він дуже гарно наголосив, що, святкуючи ювілей 35‑річчя своїх свячень, ми не тільки маємо задовольнятися здобутками нашого — вже довголітнього — служіння Церкві, але передусім запитати себе й побачити, що Господь Бог за ці роки зробив через нас. Через наше священницьке й монаше служіння. Всі проведені будівництва, ремонти, сповіді, хрещення, шлюби, реколекції — про всю діяльність як священників і монахів. Наскільки ми були відкриті на Божу благодать, на Боже діяння? А вже крізь таку призму дивитися на свої здобутки. Якщо щось занедбали — перепросити Господа Бога за це. І далі будувати свої душпастирські плани до виконання, в межах наших обов’язків.
— А які Ваші «здобутки», говорячи словами архієпископа Мечислава?
— Я не найособливіший з нашого курсу, тут про кожного можна розповідати! Скажімо, о.Андрій Бачинський ще навчався в Римі, став доктором канонічного права і є суддею Києво-Житомирської дієцезії. Ми ж після семінарії, як то кажуть, «занурилися в душпастирське життя» Церкви в Україні.
Я починав священницьке служіння з Шепетівки, де був настоятелем 6 років; 3 роки був у Шаргороді; 13 років душпастирював у Києві; 7 років був на Закарпатті; 3 роки у Львівській архідієцезії, в Судовій Вишні; й тепер ось уже 3 роки в Чуднові на Житомирщині.
— Тобто Ви бачили «всю католицьку Україну». Як вона змінилася за ці 35 років?
— Тоді були дуже емоційні початки відродження релігійності. Емоційно-патріотичні. Після всього радянського пригнічення й переслідування віруючих — люди «розправляли крила» і пишалися приналежністю до Церкви, використовували цю радісну гідність у цих ремонтах і будівництвах, створеннях парафій. Звісно, з часом це змінюється. Нинішні часи — не просто інші, а кардинально інші. Змінилась також і форма жертовності в людей: не можна сказати, що жертовність віруючих зменшилася, вона тепер інакша.
Люди інакші. Вони більш начитані. Маємо вільний доступ до інформації, з будь-яких джерел, з інтернету, якого тоді фактично не було. Колись релігійну інформацію люди отримували майже виключно з уст священника, бо релігійної літератури фактично не було. Не було не те що католицьких медіа — нічого християнського ж не було в комунікації. Зараз є дуже багато інформації, яку можна черпати з медіаресурсів, ось із CREDO, з різних дієцезіяльних та орденських сайтів; у довільний час можна слухати проповідей через радіо чи ютуб, обдумуючи все без поспіху… Все сьогодні інше — і доступніше. З чого я маю враження, що люди 35 років тому мали менший доступ до інформації, зате поглинали її глибше, бо напевно були голодніші на це, спраглі молитви і Божого Слова. Багато хто тільки розпочинав вчитися молитви, бо ніколи її не практикував… Сьогодні нас уже потроху виповнює лінь, інформаційне перенасичення. Є багато молитов і молитовників, молитовних сайтів, якими можна користуватися… Є багато всього, чим можна скористатися, — а люди вже не користуються. Вони не спраглі.
— То в чому сьогоднішній виклик для священників? Коли інформацію можна діставати де завгодно поза Церквою і навіть вивчитися й «бути розумнішим» за настоятеля…
— Священника замінити неможливо; він є живим свідком Церкви, яка живе у нашому ХХІ столітті і багатства якої — тобто таїнства — не отримаєш жодним іншим способом, як тільки через священника. Господь дає людям таїнства через священника, для цього священник поставлений.
— І навіть за всього доступу до інтернету жоден мирянин сам собі Євхаристію не відслужить.
— Не відслужить і не причаститься. Наповнитися Божим Словом — так, справді, сьогодні можна набагато більше. Може, часом комусь і не подобається, що священник якось «не в тому стилі» каже проповідь, не таке багатство Слова розкриває в проповіді… Тоді свій «голод душі» можна «догодувати», зокрема через інтернет заглянувши туди, де є тлумачення чи проповіді, — донасититися Божим Словом можна. Це наша сучасна реальність. А з таїнствами реальність споконвічна: їх можна отримати тільки зі служіння тих священників, яких маємо.
Фото з особистого архіву о.Франциска Ботвіни OFM
фінансово.
Щиро дякуємо!
