В урочистість святих апостолів Петра і Павла своє патрональне свято відзначає кафедра єпископа Подільської дієцезії — яку вже майже рік посідає Його Преосвященство Едуард Кава.
Цьогоріч парафіяльна урочистість припала на понеділок; попри все, катедра була повна вірних. Отримати дар відпусту, відсвяткувати молитвою день своїх покровителів, разом із єпископом замислитися про те, як нам жити сьогодні давньою вірою Христової Церкви — прийшли і старші, «заслужені» парафіяни, і сімейні люди середнього віку, і дітей привели «пустити їх до Ісуса».
Подивитись на своє життя крізь призму Храму
— Ми зустрілися тут на престольній урочистості в цій святині, яка є Матір’ю всіх храмів нашої дієцезії, — сказав на вступі до Святої Меси єпископ Кава. — Вона є духовним центром і джерелом життя: тут ми збираємося при найважливіших дієцезіяльних урочистостях; тут звершуються свячення; тут відбуваються найголовніші події Кам’янець-Подільської дієцезії. Але також цей храм є відображенням нашої історії: страждання, мучеництво, смерть — усе те, що пережила ця святиня, переживаємо і ми за цей останній період, і за радянських часів, як і ще раніше — історія свідчить, як ця святиня була по‑різному використовувана. Але вона завжди поверталася до Господа.
Тому кожен з нас, хто бере участь у цій урочистості, має сьогодні нагоду подивитись на своє життя крізь призму цього храму. В нашому житті теж відбуваються різні події, інколи ми ближче до Бога, іноді далекі від Нього, часом наше життя є свята, часом — грішне. Але ми завжди маємо повертатися до Бога і бути Його святинею.
Тому просімо наших покровителів — святих Петра і Павла, — щоб вони допомогли нам повертатися — навертатися — до Бога.
Ми не ідеальні — такі ж, як Апостоли
Визначену на початку богослужіння тему єпископ Едуард розвинув у проповіді. Коментуючи Євангеліє дня, Його Екселенція зазначив: зараз зовсім не про те йдеться, щоб на запитання «за кого ви Мене вважаєте» ми виклали все, чого навчилися про Ісуса. Бо сума знань на тему Спасителя ще нічого не говорить про те, Хто він для нас є насправді.
— На рівні розуму ми це робимо ідеально, — відзначив єпископ Кава. — На рівні серця — це треба пережити. До цього треба дозріти.
Святі Петро і Павло не були ідеальними і безгрішними. Вони були святими, бо були вибрані Богом; натомість наповнення їхнього і нашого життя дуже подібні. Петро на згадане запитання Ісуса відповідає моментально і ідеально. Можна сказати, жодної помилки за всіма критеріями богослов’я. Але ми знаємо, що трохи пізніше цей самий Петро зраджує Ісуса.
Тому, брати і сестри, дуже важливо зрозуміти, що наша гріховність, наші життєві коливання — раз ми близько до Бога, раз далеко від Бога — це природне. Це було і в житті св.Петра. Він зрадив Ісуса, причому не один раз: під хрестом його теж не було, бо він ще переживав за себе. Він знав, що Ісус є Месія, — але в серці ще цього не прийняв.
— Святий Павло — ще «Шавло», Саул, — отримавши документи, видається переслідувати християн. Але під Дамаском Господь «скидає його з коня» впевненості в собі. Він був настільки ревним фарисеєм, що готовий був убивати християн, бо «християнська секта» не повинна існувати! Коли Господь його запитує «чому переслідуєш Мене?» — починає промовляти до його серця. Починається переміна його серця…
Павло не був ідеальним. Диякона Стефана убили за його присутності і з його дозволу. Він мав на собі кров мучеників — навіть не знаємо, скількох… Тому сьогодні, вдивляючись у наших покровителів, ми розуміємо: Бог дає нам їх, щоб ми в їхньому житті побачили себе. Щоб ми побачили, що зі звичайних людей, які вагаються, які сумніваються, дуже часто не довіряють Богу, бо бояться за власне життя, — можемо насправді стати вибраними Богом.
Що значить довіряти Богу
— Вони були дуже різні, за характером, за темпераментом, за діяннями, — продовжив єпископ Едуард. — Петро зберігав віру, правовірність; Павло як місіонер пішов проповідувати язичникам, називаємо його Апостолом народів. Але Господь їх обох використовує як дві опорні колони свого будівництва. Бо їх об’єднує те, що вони у своєму житті почали довіряти Богу. Не собі, а Богу.
Тож просімо сьогодні: навчіть нас довіряти Богу! Бо легко Богу довіряти, коли все добре. Але набагато складніше Богу довіряти, коли війна і все погано… Тому треба вміти міняти перспективу: не які наші проблеми великі — а який великий наш Бог. Оце є довіра — коли зосереджуєш свою увагу не на своїх проблемах, не на своїх труднощах, а на Ньому. Так вчинили Петро і Павло, й саме від того моменту їхнє життя змінилося.
Єпископ Едуард розповів життєвий приклад — про військового, який колись просив у нього благословення перед виїздом в Ірак. «Як повернешся — зайди і скажи мені, щоб я побачив, чи це Боже благословення зберегло тобі життя», — сказав тоді майбутній ординарій. А сьогодні, в парафіяльну урочистість Петра і Павла, той самий чоловік прийшов і попросив благословення в єпископа — бо він вирушає на фронт.
«Як повернешся, прийди, щоб я побачив, як Боже благословення береже твоє життя», — відповів йому єпископ Кава…
Урочисте богослужіння завершилося поклонінням Пресвятим Дарам, Літанією до Пресвятого Серця Ісуса — особливою молитвою для Року Пресвятого Серця, та процесією довкола храму.
фінансово.
Щиро дякуємо!
