Другий консисторій, скликаний Папою Левом XVI, будувався на його закликові до кардиналів — яких Церква вибирає бути найближчими співпрацівниками Єпископа Рима — «підтримуйте мене як брати».
Подібно до першого консисторію, коли Святіший Отець сказав до кардиналів: «Я відчуваю необхідність покладатися на вас», другий розпочався у п’ятницю 26 червня словами Лева XIV: «Я розраховую на вашу допомогу в розпізнаванні того, що Святий Дух говорить Церкві сьогодні». Цей консисторій тривав два дні, подібно до січневого; натомість червнева зустріч кардиналів увінчалася в понеділок урочистістю свв.Петра і Павла, коли Святіший Отець надягнув паллії 35 митрополитам.
«Підтримуйте мене як брати»
Засідання Колегії кардиналів розпочалося Святою Месою в базиліці св.Петра. В інавгураційній промові Папа повторив своє прагнення, щоб зустрічі з кардиналами стали розмовою, яка допоможе йому служити місії Церкви. Спільна робота є проявом побудови Христової єдності, яка залишається щоденним наверненням і реалізується в синодальній Церкві.
«Перш ніж запитати, що робити, ми повинні зупинитися перед реальністю, дивлячись на неї очима віри й дозволяючи слуханню наших братів і сестер пробудити в нас питання», — зазначив Папа. «Усі теми, які ми будемо розглядати — наш світогляд, мир, спільне благо, синодальність — сходяться в одному питанні: як ми можемо допомогти нашим Церквам проголошувати Євангеліє сьогодні з більшою вірністю, вільністю і достовірністю?»
«Тому я хочу попросити вас про особливу допомогу. Служіння, яке Господь довірив мені, не можна переживати ізольовано», — сказав Лев XIV до кардиналів. «Це потребує вашого досвіду, вашої пастирської мудрості, вашого знання Церков і довірених вам народів. Я розраховую на вашу допомогу в розпізнаванні того, що Святий Дух говорить Церкві сьогодні. Мені потрібна ваша підтримка: сильна, чітка і публічна. Мені потрібно відчувати, що ви підтримуєте мене як брати», — наголосив він.
Після Святої Меси розпочалася перша сесія в залі Павла VI. Зібралися 178 кардиналів, розподілені на робочі групи: 8 груп сформували кардинали-виборці, які здійснюють або завершили служіння правлячих єпископів, а 10 груп — кардинали-виборці, що працюють у Римській курії, разом із кардиналами, яким уже виповнилося 80 років.
Перша сесія
Перша сесія мала тему «В якому світі ми покликані звіщати Євангеліє». Вступом до праці в групах стала біблійна конференція кардинала Ґжеґожа Рися. Після молитовної паузи кардинали поділилися в групах роздумами; під час пленарної частини секретарі робочих груп представили напрацювання.
Усі групи говорили про страждання, яких зазнають люди в цей час глибоких соціальних змін. Серед порушених тем — зростання поляризації всередині суспільств і громад, що породжує політичні напруження й насильство та підсилюється соціальними розколами, а також поширенням фейкових новин і комунікацією, яка не сприяє порозумінню. Поляризація складнює управління та співіснування, а насильство дедалі частіше стає засобом розв’язання суперечок — що призводить до особистих протистоянь, агресії або, на міжнародному рівні, до воєн і конфліктів. У багатьох регіонах релігійні та етнічні меншини страждають від неповаги, що ставить під загрозу релігійну свободу і призводить до ворожості, а то й насильства, особливо проти Церкви; у цьому контексті деякі робочі групи також згадали про зростання антисемітизму.
Читайте також:
Єпископи ЄС до Лева XIV: потрібен представник із питань християнофобії
Багато робочих груп говорили про надмірний індивідуалізм, кризу сім’ї; про самотність — як серед літніх людей, так і серед молоді — як причину ще гірших бід, зростання кількості самогубств і вживання наркотиків. У цьому контексті багато говорили про молодь, зокрема в умовах економічних, фінансових криз і кризи ринку праці. Також згадували екологічну кризу, корупцію та складнощі життя у великих містах.
Усі групи наголосили на необхідності того, щоб Церква проявила себе як мати, як місце прийняття — також шляхом реорганізації парафій. Щоб Церква показала себе здатною визнавати помилки і трансформувати страждання у моменти зростання, нагадуючи світові, що ми є одним людським родом. Численні групи зауважили, що в той час, як багато інституцій зазнають кризи довіри, Церква відчуває покликання авторитетно виступати на захист гідності людини, миру, примирення та спільного блага. І особливо в тих ситуаціях, де вона перебуває поруч зі стражданнями людей, зростає усвідомлення того, що саме там можна знайти ту довіру, якої бракує іншим інституціям.
Читайте також:
Кардинали та Глава УГКЦ закликали до примирення між поляками та українцями
Було підкреслено значення освіти як простору, де можна відновлювати загальне благо і сприяти зростанню покликань, описано народну побожність і свято віри Божого народу як знаки надії. В цьому сенсі всі зусилля, спрямовані на відмову від насильства та на діалог — зокрема екуменічний та міжрелігійний, — є знаками надії. Також говорилося про фундаментальну роль молитви у підтримці миру.
Папа залишився до початку роботи в групах, а потім повернувся перед поновленням пленарного засідання. Після завершення доповідей груп він виступив із короткою промовою, подякувавши присутнім та ще раз наголосивши на важливості участі й діалогу. Сесія завершилася молитвою «Ангел Господній».
Друга сесія
Пообіднє засідання в залі Павла VI мало тему «Культура влади й цивілізація любові». Воно було присвячене роздумам над V розділом енцикліки «Magnifica humanitas». Після спільної молитви кардинал Віктор Мануель Фернандес виголосив вступну доповідь. Після хвилини мовчання й молитви розпочалася робота в групах.
Всі ієрархи виявили глибоке усвідомлення гострих проблем сьогодення, знелюднювального впливу культури насильства та її поширення, спокуси підлаштовуватися під логіку можновладців, нормалізації війни та поляризації, через що знижується поріг терпимості до насильства. Всі групи наголосили на глибокій і нагальній відповідальності за побудову миру та цивілізації любові.
Для цього необхідним є правдиве свідчення — насамперед у Церкві — іншої мови, що сприймає всіх як людей, а не як «інших»; мови, що ґрунтується на слуханні, прощенні, примиренні, справедливості, на жестах, здатних торкнутися сердець тих, хто перебуває у стані конфлікту, та відкрити їх для розуміння ран, завданих самим конфліктом; мови, що сприяє пошуку єдності в Церкві.
У цьому контексті різні групи наголосили, що таке свідчення має бути спільним для всіх християн, щоб бути переконливим. Усі групи підкреслювали центральну роль віри в Христа — Євангелія, яке змінює світ, коли його приймають не як теорію, та первинного покликання Церкви, адже є ситуації, для розв’язання яких необхідне втручання Бога. Деякі групи у цьому ключі звертали увагу на діяльність Церкви у Святій Землі та у Східній Європі.
Обговорювалися питання ролі політичної влади, сім’ї та освіти, а також труднощі відмови від логіки миттєвих рішень на користь реалізації довгострокових проєктів і сміливої євангелізаційної діяльності, адже рішучість походить від Євангелія, життя та віри.
Численні групи висловили думку про необхідність подолати логіку «справедливої війни», оскільки Євангеліє не нав’язується силою, а радше говорити про право на пропорційну оборону.
З багатьох доповідей випливала глибока вдячність Святішому Отцю за енцикліку та одностайне прагнення підтримати його й долучитися до його заклику до миру та засудження війни. У цьому контексті також розглядалися роздуми про munus petrino (Петрове служіня) — гарантію незалежності Церкви від політичної влади — та необхідність жестів, які в цей час можуть стати символами миру.
Після завершення доповідей робочих груп час, що залишився, було присвячено кільком особистим виступам на теми сесії. Наприкінці сесії Лев XIV провів заключну молитву.
«Втілення» Синоду не зводиться до пунктів плану
Синодальний процес зараз потребує «проєкту стілення»: живого досвіду зв’язку Церкви зі Святим Духом, сказав на другій сесії кардинал Маріо Грек. Генеральний секретар Синоду про синодальність наголосив: поточна фаза не є ні новою глобальною консультацією ані технічним виконанням рішень. Це прийняття, розпізнавання й дозрівання, щоб синодальність могла стати «місіонерським ресурсом» для Церкви.
Процес Синоду не скрізь відбувався однаково: в одних місцях його сприйняли з ентузіазмом, в інших він зіткнувся з опором, труднощами й питаннями. Проте цей Синод виявив у Церкві «поширене бажання участі, взаємного слухання та спільного розпізнавання». Синод виявив прагнення Церкви, «здатної йти разом», такої, яка цінує дари та відповідальність усіх. Одним із найважливіших плодів останніх років, за словами кардинала Грека, є відкриття вірними спільної відповідальності за Церкву.
Центральну частину виступу кардинал присвятив етапові втілення Синоду. Він наголосив, що слово «виконання» може бути неправильно сприйняте, якщо звести його до застосування готових рішень або набору завдань, які потрібно виконати. «Це не те значення, якого ми хочемо йому надати». Поточний етап означає допомогти Церквам переосмислити пережите, розпізнати стиглі плоди, визначити необхідні сфери навернення та поступово втілити думки Синоду в повсякденне життя спільнот. Синод «потребує часу асиміляції, розпізнавання і дозрівання», оскільки найплідніші думки не зразу проявляють усі свої наслідки.
Генеральний секретар Синоду також нагадав, що шлях до синодальних асамблей у 2027-2028 роках не означає нових глобальних консультацій. «Ми не покликані повторювати вже виконану роботу», — наголосив він. Швидше, метою є те, щоб синодальний досвід був прийнятий культурами, інституціями, пастирською практикою та церковними стосунками, а потім перевірений у конкретному житті спільнот.
Соціальне вчення Церкви як ліки для світу
27 червня, завершальний день нарад консисторію, розпочався Святою Месою, яку в базиліці св.Петра відслужив кардинал Джованні Баттіста Ре, декан Колегії кардиналів. Опісля всі знову зібралися в залі Павла VI.
Третя робоча сесія розпочалася молитвою, яку провів Святіший Отець. Він, як і під час попередніх сесій, був присутній до початку праці в групах, а потім прийшов слухати доповіді. Ця сесія була зосереджена на темі «Будувати в доброму: будівельні майданчики нашого часу».
Більшість груп зосередились на аналізі глибоких поділів нашого часу: між народами, країнами, всередині суспільств та у сім’ях — і на тому, як ці поділи завдають ран, особливо найбіднішим, найслабшим, молоді, позбавленій сенсу. Наголошувалося на небезпеці відсутності сенсу, значущих стосунків та самовизначення. Підкреслено проблему надмірного індивідуалізму, який породжує ілюзію, нібито інші існують заради нашого успіху.
У цей контекст вписується виклик штучного інтелекту, що має антропологічний вимір. Треба визначити спільні людські цінності, переживаючи і приймаючи людське відчуття межі — яке ШІ переважно заперечує. Багато говорили про цінність спільного блага як про щось, що важко осягнути і зрозуміти, і чого політика часто не прагне.
Відчуття спільного блага бере свій початок із віри в Бога та у трансцендентне. Тому соціальне вчення Церкви має було знаним і вивчатись як ліки від розколів. Протиотрутою від індивідуалізму та розколів є Євангеліє. Церква, яка дарує відчуття приналежності, здатна гоїти рани нашого часу. Християни повинні бути не пасивними спостерігачами соціального занепаду, а мудрими архітекторами, які відбудовують місто для всіх. Знаком надії є усвідомлення, що перед нами в багатьох сферах і в багатьох частинах світу стоять ті самі виклики.
Після завершення доповідей слово було надано деяким кардиналам, які висловилися на теми сесії в більш особистій манері. Інші подякували Папі за його нещодавні Апостольські подорожі та його зусилля на користь миру.
Сесія завершилася молитвою «Ангел Господній», яку очолив Святіший Отець.
За матеріалами Vatican News
фінансово.
Щиро дякуємо!
