«Глупота — не смішна, а мудрість — не весела».
Мудрість і простота
«Май простоту голуба, щоб нікого не обманювати, але потрібна тобі також і розсудливість змія, щоб не дати обманути себе. Розсудливість без простоти — це злоба; простота без розсудливості — це дурість» (св.Єронім).
«Ви чули, що сказано було нашим предкам: „Не вбивай”. Той, хто вб’є, відповість за це перед судом. Але кажу Я вам: якщо хтось гнівається на ближнього свого — відповість перед судом. Якщо ж хто образить ближнього свого — відповість перед Верховним судом. А якщо хто скаже: „Ти дурень”, буде горіти в пекельному вогні» (Мт 5, 21‑22).
Що звідки береться і чим загрожує
Ваажливо, роздумуючи над такими текстами, пам’ятати, що застосовувати їх можна тільки до себе — наприклад, у межах іспиту сумління. У жодному разі не можна піддаватися (дуже немудрій) спокусі застосувати викладене до інших.
Глупота може призвести до того, що, чинячи дурне, людина врешті сама стане дурною. Святий Тома Аквінський у коментарі до Євангелія від Матея зазначає: до гріхопадіння глупоти не існувало. Тобто вона має свою історію і відкрилася в певний момент. Про це можна читати у книзі Буття (3,4‑5).
Людина була створена в мудрості — не тільки в любові і з любові, але й мудро, на образ і подобу Божу. Отець пізнає свого Сина, і Його Син є Мудрістю Отця. Пізнання Сина — це найбільше щастя Отця. Оскільки Син є найбільшим щастям Отця, — людина, створена в Раю, мала в собі атмосферу цього Божого щастя. Проте насамперед вона мала в собі мудрість.
Що таке мудрість?
Варто запам’ятати фундаментальне визначення:
Мудрість — це розпізнання мети. Це розуміння того, де наш початок і до чого ми прямуємо, де наше сповнення.
Мудра людина — це та, яка знає мету свого існування, діє згідно з нею та добирає відповідні засоби для її досягнення.
Перші люди (Адам і Єва) були повністю скеровані до Бога. Вони знали, що метою нашого існування є Бог. Тому в Раю панував надзвичайний порядок. Рисою мудрого життя є впорядкованість.
До гріхопадіння інтелект і воля Адама та Єви діяли досконало й цілеспрямовано. Людина перебувала в гармонії з Богом, собою та всім світом.
Поява першого дурня
У цей момент з’явився той, хто згрішив першим. За св.Августином, демон згрішив у перший же вечір дня сотворіння. Він зосередився на собі — тобто мету, якою є Бог, змінив на самого себе, сам став метою свого поклоніння — і сказав: «Не хочу служити». Ставши «розумним дурнем», тобто володіючи безмежною інформацією і вміючи її використовувати, маючи прекрасний інтелект, — він захотів зранити людину, сповнену мудрості й розсудливості (яка є «практичною мудрістю»).
Мудрість теоретична vs Мудрість практична
Важливо розрізняти ці два поняття:
1.Теоретична мудрість — зосереджена на Останній Меті (на Богові).
2.Практична мудрість (розсудливість, второпність) — добирає правильні засоби для досягнення цієї мети.
Іноді людина може бути «інтелектуально мудрою», але абсолютно безпорадною в практичних справах. У перших людях обидві ці риси були досконалими.
5 елементів теоретичної мудрості
1)Знання Останньої Мети.
Розуміння того, куди я прямую. Від цього залежить вибір засобів і те, де я знайду справжнє щастя. Людина віруюча є людиною мудрою, за визначенням. Людина створена так, що її прагнення істини й любові не може бути задоволене нічим у цьому горизонтальному (матеріальному) світі, а лише Тим, Хто цей світ перевищує. Те, що ми любимо, змінює нас і перетворює на подобу себе.
2)Інтелект.
Це не просто знання (scientia), а здатність входити в глибину й дивитися на речі з перспективи вічності. За Аристотелем, властивістю мудрого є впорядкування. Мудрець вибудовує чітку ієрархію: перше ставить на перше місце, а тридцяте — на тридцяте. Дурень же створює мішанину, ставлячи другорядне наперед, і через це губиться у пріоритетах.
3)Внутрішній спокій (tranquillitas).
Оскільки мудрість стосується Останньої Мети, вона дарує передсмак вічного щастя — глибокий внутрішній мир. Навіть коли навколо вирують життєві шторми й тайфуни, мудрець зберігає спокій. Дурень, навпаки, впускає ці урагани всередину себе й живе в постійній тривозі.
4)Свобода.
Мудрість завжди несе в собі свободу (як це є між Особами Пресвятої Трійці). У присутності мудрої людини дихається легко, а в присутності дурня через його ірраціональність починаєш «задихатися».
Святий Тома описує приклад Юди: коли Марія вилила дороге миро на ноги Христа, Юда сприйняв це як абсолютну дурість. Він емоційно «задихнувся», бо не міг збагнути мудрості цього вчинку та сили такої любові.
5)Зв’язок із практичною розсудливістю.
Теоретична мудрість може (хоч і не зобов’язана автоматично) переходити в конкретні дії через чесноту розсудливості.
Пекло як «музей останніх цілей»
У праці св. Томи «Summa contra gentiles» (4,97) зазначено, що після Останнього суду людська природа утвердиться у своїй меті. Якщо людина вбачала Останню Мету в грошах, славі, марнославстві чи задоволеннях, — вона отримає сповнення цих прагнень назавжди. Звідси парадоксальне визначення: пекло — це небо дурнів. Це місце, де засуджені «прогулюються» зі своїми дрібними останніми цілями, нещасні через те, що інші їх не цінують. Мудра людина постійно аналізує, за що саме вона бореться в житті.
«Справді дурні з природи всі ті люди, які не пізнали Бога, які через видимі блага не здолали пізнати Сущого…» (Мудр 13,1).
Стратегія демона
Важливий духовний закон: якщо людина постійно робить дурний вибір — вона навіть із мудреця може перетворитися на дурня (так формується хабітуальна, тобто постійна порочна риса).
Стратегія демона — поступовість. Диявол діє поетапно. Демони, як теоретичні глупі (бо втратили істинну Мету), на практиці є надзвичайно хитрими істотами. Шахраї мають розвинену второпність (хитрість) і знають, які алгоритми маніпуляцій працюють. Перед ними чесна людина часто виявляється безпорадною.
Етапи гріхопадіння і втрати мудрості
1.Розпорошення уваги через надмірну цікавість
Диявол використав образ змія і звернувся до людського інтелекту через цікавість. Святий Бернард із Клерво казав, що цікавість — це перша сходинка до пекла (йдеться не про науковий пошук, а про пусте зацікавлення).
Коли Адам і Єва почули питання: «Чи справді Бог сказав?..» — вони відволіклися. Перша дурість людини починається тоді, коли вона залишає свою цілеспрямованість і через надмірну цікавість починає жити життям інших, занурюючись у фікції та фантазії.
2.Атака на страх Божий (руйнування першого захисту)
Коли демон побачив, що Мета зникла з поля зору людини — він засипав її розум новою інформацією, нафаршированою брехнею. Єва відповіла, що від плоду дерева не можна їсти, бо інакше вони помруть. Демон натомість увів першу фундаментальну брехню: «Ні, не помрете». Тобто: «Не бійтеся, вам нічого не загрожує». Цим він знищив страх Божий.
«Страх Божий» — це не тваринний страх перед покаранням. Це страх зранити Того, Кого любиш; це турбота про ближнього і пошана до нього як до таємниці.
Мудра людина шанує і турбується, а дурень проявляє зверхність і пиху («я і так усе про нього знаю»).
«Страх Господній — початок мудрості». Якщо цей захист знято, рано чи пізно прийде дурість.
3.Брехня про те, що Бог є загрозою
Друга брехня диявола: «Бог знає, що коли з’їсте, станете як Бог». Це навіювання думки, нібито Бог насправді боїться людини, не любить її і вбачає в ній загрозу. Це класичний психологічний механізм виправдання зради («я зрадив, бо мене першим зрадили/не цінували»). Диявол переконав людей, що Бог — не їхня Мета, а мисливець, який полює на них. І тут же запропонував себе: «Це я про вас турбуюся».
Втративши орієнтир, людина вирішує: «Я повинна сама подбати про себе й стати паном своєї долі».
4.Ступор розуму та егоцентризм
У момент сотворення світу з’явилося світло (Fiat lux). Коли ж з’являється глупота, виникає «Fiat luxuria» — надмір, розпуста (не лише сексуальна, а й загальне затьмарення розуму, що прибиває людину до землі).
Глупота приносить stupor mentis (параліч розуму). Латинське слово «stultitia» (глупота) походить саме від поняття ступору, заблокованості. Людина перестає дивитися за горизонт; її его розростається і заступає собою Останню Мету. Людина починає вбачати мету свого існування в собі самій.
Мудрість — це завжди рух поза себе, до Бога.
Глупота — це зупинка, параліч у власному его. Так народжується «мудрість цього світу» — автономна, самодостатня людина, для якої Бог стає ворогом.
Еразм Роттердамський і «Похвала глупоті»
У XVI столітті Церква заборонила трактат католицького священника й мислителя Еразма Роттердамського «Похвала глупоті» (Stultitia laus, 1509). Еразм був надзвичайно розумною людиною і під час Реформації захищав Церкву; однак написав також цей гострий сатиричний твір.
За його алегорією, Глупота народилася на Щасливих островах від союзу божка Плутоса (бога багатства, що символізує надмір та безглузде марнотратство) і молодої, легковажної німфи. Її супутницями стали П’янство та Лінощі.
Головне питання, яке Глупота ставить людині: «Що є солодшим і ціннішим за саме життя тут і тепер? Твоє щастя — у тобі самому!» Ця теза (нібито існує лише теперішній момент і земне життя) яскраво демонструє, де саме народжується всяка глупота.
8 антиподів: риси практичної мудрості проти практичної глупоти
Практична мудрість (розсудливість) має 8 класичних рис. Кожна з них має свій протилежний прояв у глупоті.
| 1 | Розумність: вміння розставляти пріоритети, знати ієрархію цінностей та замислюватися над фундаментальними принципами життя (архе). — Анархія (ан-архе): повне ігнорування будь-яких життєвих принципів і правил.
| 2 | Кмітливість (проникливість): здатність глибоко входити в суть речей, аналізувати проблеми. — Поверховість і балакучість: людина ковзає по поверхні й постійно, беззмістовно базікає.
| 3 | Передбачуваність (прогнозованість): вміння планувати, дивитися на час крізь призму вічності (nunc aeternitatis), де кожна хвилина має значення. — Принцип «якось там буде»: життя виключно моментом «тут і тепер» (nunc et hic), без думки про наслідки.
| 4 | Обережність (тактовність): вміння зважати на обставини, добирати правильні слова; здатність бути емоційною опорою та ділитися миром з іншими. — Невідповідність: виголошення недоречних слів і прояви хибної поведінки у найменш підхожі моменти.
| 5 | Готовність до навчання (docilitas): відкритість до знань, Божої волі та порад духовних наставників. Мудрець не боїться сказати «не знаю» і вчиться до кінця життя. — Ілюзія всезнайства: дурень вважає, ніби знає все краще за інших (почитавши щось в інтернеті), має нання (scientia), але не має розуміння (intellectus).
| 6 | Терпеливість перед труднощами: уміння спокійно долати перешкоди, зносити випробування завдяки витривалості й далекоглядності. — Груба необережність: нехтування правилами безпеки, легковажна «гра з вогнем» та швидка капітуляція перед проблемами.
| 7 | Добра пам’ять: збереження досвіду, винесення науки з помилок, пам’ять про пережите добро. Мудрий бачить життя цілісно, як книгу, де кожен розділ важливий. — Безпам’ятство або злопам’ятність: дурень постійно наступає на ті самі граблі. Глупота є фрагментарною: вона оцінює всю людину чи життя за одним невдалим епізодом.
| 8 | Обачність (стислість у словах): зосередженість на Головній Меті, яка природно народжує вміння мовчати, оскільки слів потрібно небагато. —Балакучість через хаос прагнень: людська мова народжується з бажань. Оскільки у дурня безліч хаотичних, невpегульованих прагнень, він впадає у неспинне багатослів’я.
Висновок
Мудре життя — це життя, яке свідомо та безперестанку скероване на Останню Мету, якою є Бог. Мудра людина споглядає цю Мету і відповідно до неї організовує кожен свій день, кожне рішення та кожну дію.
Катехиза о.Григорія Рассоленка, виголошена на підставі лекцій о.Томаша Галушки ОР (Варшава, Польща)
фінансово.
Щиро дякуємо!
