Навесні 1535 року у нього відібрали книжки та письмове приладдя. Генріх VIII вирішив, що мовчання Мора — його відмова висловитися як за, так і проти «Акту про супрематію», що визнавав короля главою Церкви в Англії, — саме собою є виявом непокори, яку не можна терпіти далі.
Серед речей, які у нього вилучили, були й папери, на яких Мор у своїй камері в Тауері писав розлогу медитацію про страждання Христа в Гетсиманському саду, De Tristitia Christi («Про смуток Христа»). Цей твір уцілів лише тому, що його зятеві Вільяму Роперу вдалося зберегти рукопис. Він і досі перебуває в іспанській Валенсії, у Королівському коледжі-семінарії Корпус Крісті, де зберігається вже майже п’ять століть.
Томас Мор перебував у лондонському Тауері з квітня 1534 року, куди потрапив під арешт за відмову скласти присягу на вірність «Акту про супрематію». Йому було 56 років, він був колишнім лорд-канцлером, найвидатнішим юристом Англії, автором «Утопії», другом Еразма Роттердамського — людиною, з якою Генріх колись гуляв під руку в саду в Челсі, приязно «обіймаючи його за шию». Тепер усе це не мало жодного значення.
Тих, хто читав його тюремну кореспонденцію, вражає те, з якою внутрішньою увагою він ставився до свого становища. Його листи до доньки Маргарет, яка відвідувала батька за кожної нагоди, приносила звістки й дрібні ласощі і навіть написала йому листа з благаннями скласти присягу про людське око, щоб обдурити шпигунів Томаса Кромвеля, — належать до найвизначніших речей, які він будь-коли створював. Він писав їй, що «здоровий тілом і має цілковитий спокій у душі». Своє ув’язнення він називав одним із найбільших благословень, які Бог йому посилав. В одному з листів він висловив побоювання, що у вирішальну мить його може зрадити мужність, і, цілком у своєму стилі, звернувся до прикладу Петра, який тонув у воді:
«Я згадаю, як святий Петро від пориву вітру почав тонути через брак віри, і зроблю так само, як він: покличу Христа і благатиму Його про допомогу. І тоді, я вірю, Він простягне мені свою святу руку, і в штормовому морі втримає мене, не давши потонути».
1 липня 1535 року його судили за державну зраду. Справа проти нього спиралася на свідчення генерального соліситора Річарда Річа, який стверджував, ніби Мор у приватній розмові заперечив верховенство короля. Захист Мора був нищівним — він змалював Річа як людину, чиєму слову під присягою ніхто в Англії не повірив би навіть у найсерйознішій справі, — проте присяжні радилися лише 15 хвилин і винесли вердикт «винний». Після оголошення вироку Мор у відповідь уперше відкрито заявив про своє переконання, що жодна світська влада не може зазіхати на главенство над Церквою Христовою.
Увечір 5 липня, напередодні страти, він написав свій останній лист до Маргарет. Генріх наказав відібрати у нього письмове приладдя, тому він писав шматочком деревного вугілля на клаптику тканини. Лист сповнений благословень для Маргарет, її чоловіка, їхнього маленького сина, для кожного з його дітей, онуків, похресників та друзів. Наприкінці він зазначив: «Я завдаю тобі, моя люба Маргарет, багато клопоту, але мені було би шкода, якби це тривало довше, ніж до завтра, адже завтра — навечір’я святого Томи і октава святого Петра, і тому завтра я прагну відійти до Бога… Прощавай, моя дорога дитино, і молися за мене, а я молитимуся за тебе і за всіх твоїх друзів, щоб ми могли радісно зустрітися на небесах».
Його стратили наступного ранку на Тауер-Гілл. Він тримався спокійно і, як завжди, не втрачав почуття гумору. Він попросив коменданта Тауера допомогти йому піднятися сходами ешафоту, пообіцявши, що назад уже спуститься сам. Його останніми словами були: «Я вмираю добрим слугою короля, але насамперед — слугою Бога».
Маргарет забрала його голову з Лондонського мосту, де її виставили, нанизавши на палю. Вона зберігала її як реліквію до самої смерті; вважається, що вона й досі спочиває в усипальниці Роперів у церкві святого Дунстана в Кентербері. Те, що залишилося від трактату De Tristitia Christi — медитації на тему Христових страждань, — обривається на пів слові, бо варта відібрала у нього перо. Мор перебував у саду з Христом, коли по нього прийшли, і йому так і не судилося завершити свою думку.
Папа Пій XI канонізував його у 1935 році, через чотириста років після смерті. Йоан Павло II у ювілейному 2000 році проголосив його небесним покровителем державних діячів та політиків. Хоча в літургійному календарі його пам’ять вшановують разом із Джоном Фішером (єпископом-мучеником, убитим того ж року) 22 червня, саме 6 липня є річницею смерті Томаса Мора — «літнього» святого, чий життєпис є чудовим читанням для літніх днів.
фінансово.
Щиро дякуємо!
