Американський журналіст, письменник і лауреат Пулітцерівської премії Марк Ді Йонно під час своїх гуманітарних місій в Україні неодноразово відвідував місцеві храми.
У своїх роздумах на NCR автор описує духовну велич Києва і пояснює, чому варварські атаки росії на українські святині не здатні зламати народ, а лише посилюють його опір та віру.
Марк Ді Йонно у Києві (фото з соцмереж автора)
У житті кожного письменника бувають миті, коли слова підводять. Коли вони здаються безпорадними і блідими. Коли ти розумієш, що мова, здатна передати красу чи описати емоції, перебуває далеко поза межами твоєї уяви та пальців, що стукають по клавіатурі.
Ось і зараз я духовно німію, намагаючись описати свій перший візит до Успенського собору — серця Києво-Печерської лаври в Києві. Я не можу описати його красу.
Слово «величний» здається занадто слабким. Можу лише сказати, наскільки маленьким я відчув себе перед цим величезним триярусним іконостасом і фресками, що злітали аж до розписів на куполі. І наскільки присоромленим, сірим та безталанним я почувався, милуючись яскравими кольорами ікон та витонченим золотим мереживним обрамленням.
Так само я не можу описати духовний сплеск у моїй душі. Він поглибив мою віру. Він дав мені відчуття абсолютної впевненості в тому, що все, у що я вірю як католик, є правдою, адже тільки істинний і живий Бог міг надихнути таку художню досконалість.
Мені пощастило бути приголомшеним масштабами соборів у Флоренції та Мілані, Нотр-Даму в Парижі, Саграда Фамілія в Барселоні, собору святого Патрика в Нью-Йорку та інших всесвітньо відомих храмів. Успенський собор стоїть у цьому ж ряду. Під час восьми окремих поїздок в Україну з початку війни я став там частим парафіянином, знаходячи нові деталі в розписах під час кожного візиту. Щоразу він вражав дедалі більше.
Уперше я увійшов до Успенського собору на початку весни 2022 року, коли війна підійшла впритул до його порогу. Робота привела мене на склад, де волонтери сортували їжу, ліки та спорядження, зібрані українцями з усього світу для армії та цивільних у постраждалих від війни районах навколо Києва. Захований серед комплексу музеїв та культурних об’єктів, цей склад межував із Печерською лаврою — головною туристичною окрасою міста.
Печерська лавра, побудована над катакомбами, де спочивають нетлінні мощі її перших преподобних отців і ченців періоду Київської Русі, сягає корінням у часи понад 1200 років тому, коли перша східнослов’янська держава прийняла християнство.
Саме тому мої українські колеги казали, що ми перебуваємо в найбезпечнішому місці Києва.
«Росіяни ніколи не бомбитимуть це місце», — запевняли вони.
«Ніколи» закінчилося 15 червня. Під час атаки, яку весь світ засудив як святотатство, загорівся дах собору, поки пожежники заливали його водою. Під пошкодженою конструкцією священники поспіхом рятували реліквії та ікони від подальшого руйнування, перебуваючи під загрозою обвалу. За оцінками українських посадовців, відновлення коштуватиме 10 мільйонів євро.
Коли я побачив відео з полум’ям, то зрозумів: щойно шок мине, бомбардування цього найсвятішого місця лише сильніше згуртує український народ проти варварства, яке уособлює росія з її радянським мисленням. Цю науку Путін, схоже, так і не здатний засвоїти, навіть попри те, що українці тепер мають довгу вибухонебезпечну руку, здатну діставати до російського нафтового та військового виробництва.
У перші дні війни, коли українці перекривали вулиці до інших сакральних і культурних місць протитанковими їжаками та зводили барикади з мішків із піском перед вікнами й дверима, Успенський собор залишався відчиненим як символ спротиву та надії.
Парафіяни йшли безперервним потоком, били численні земні поклони, цілували ікони, запалювали свічки й молилися за свою країну та людей, які за неї воюють. Церква дарувала їм мирну втіху ритуалів, подібну до скелі, на якій Христос обіцяв збудувати свою Церкву, яку «і брами пекельні не здолають».
У той час світові медіа саме відкривали для себе жахи Бучанської різанини. Відступ росіян після невдалої спроби захопити Київ залишив по собі жахливі докази страт, зґвалтувань, катувань і каліцтв.
Звірства і масові поховання в Бучі та Ізюмі обурили населення і згуртували його на невпинну боротьбу, адже ці події зірвали струпи зі старих ран.
Разом із цими масовими похованнями на світ Божий виплила історія вбивства мільйонів людей під час Голодомору, а також масових убивств і зникнень ще мільйонів у часи тривалого сталінського режиму — аж до його смерті у 1953 році.
Всім українцям стало зрозуміло, що Росія є екзистенційною загрозою не лише для їхньої країни, а й для кожного з них особисто. Коли Україна виграє цю війну, люди повинні пам’ятати: саме в цей момент росія її програла.
Напад Путіна на Успенський собор рухається тим самим сценарієм. Бомбардування повернуло до суспільної свідомості не менш святотатський акт. Радянська влада знищила 900-річний оригінальний собор у 1941 році, коли армія Сталіна, відступаючи, замінувала більшу частину Києва перед підходом нацистів.
Читайте також: «Росія воює проти християнства в Україні», — захисник інтересів України у США
Війна в Україні — це війна проти християнства у радянському стилі. Згідно з нещодавніми підрахунками, російська армія знищила вже понад 700 церков і релігійних споруд. Усе почалося, коли росіяни рушили на Чернігів із Білорусі у лютому 2022 року. У перші ж дні війни вони підірвали Спасо-Преображенський собор XI століття та Катерининську церкву XVIII століття. Два роки тому вони розбомбили Спасо-Преображенський собор в Одесі. Минулого червня вони вдарили дроном по храму святої Софії в Києві. У березні балістична ракета пошкодила монастир XV століття та Андріївську церкву у Львові. Усі вони, як і Києво-Печерська лавра, є об’єктами всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Ніщо з цього не зламало волю українців. Це лише розлютило їх іще більше. Зробило їх іще більш непокірними. І ще більш віруючими.
Щоразу, повертаючись до України, я помічав дедалі більше людей на екскурсіях та прощах у Києво-Печерській лаврі. Вони, здавалося, не звертали уваги на сирени повітряної тривоги, крокуючи величезним монастирем — лабіринтом будівель, пофарбованих у чистий білий колір і увінчаних золотими куполами. Вони приходили сотнями у вихідні — влітку, взимку, навесні й восени, щоб прогулятися великою територією, попити кави в кав’ярнях і зазирнути до сувенірних крамниць.
Лавра стала ще популярнішою як символ спротиву у 2022 році. Президент України Володимир Зеленський оголосив, що передасть контроль над Києво-Печерською лаврою Православній Церкві України (ПЦУ) і вижене проросійських священників Української Православної Церкви (УПЦ), пов’язаної з Московським патріархатом.
7 січня 2023 року я разом із багатотисячним натовпом пройшов на подвір’я Успенського собору, щоб почути першу проповідь та літургію ПЦУ. Тоді я не до кінця розумів значення цієї події, але сльози, що текли по обличчях чоловіків і жінок, підказали мені, що відбулося щось грандіозне. Один із моїх колег радо пояснив: вони врятували свою віру від Путіна.
Коли історія озирнеться на цю війну, вона зрозуміє, що це був вирішальний крок українців у порятунку своєї культури та своєї країни.
фінансово.
Щиро дякуємо!
