Люди часто нас розчаровують, і священники — не виняток, адже вони теж люди. Проте вони діють in persona Christi, уділяючи нам таїнства та ведучи нас до спасіння. Ми глибоко їх поважаємо, але коли бачимо їхнє падіння, це може підірвати нашу власну віру. Якщо їхнє життя здається лицемірним, це викликає розгубленість, гнів, цинізм чи навіть байдужість до релігії.
Ми, як паства, завжди відчуваємо вплив своїх пастирів. Тож як зберегти віру в Церкву, коли її провідники нас підводять?
Поміркуйте, ким є священник. Він не належить собі. Священник належить Церкві; він висвячений, щоб сакраментально служити Богові та вірним. Ми просимо Бога про нові покликання і радіємо кожному рукоположенню, адже кожен з цих чоловіків стає для нас уособленням Христа, віддаючи життя Церкві. Але чи молимося ми за своїх священників щодня?
Вони виснажуються, бо днями й ночами уділяють таїнства, розраджують пригнічених, служать хворим і вмираючим. Вони керують парафіями чи місіями, проповідують Євангеліє та повсякчас представляють Церкву. Це служіння цілковито їх поглинає: «Ти священник повіки за чином Мелхиседека».
Кардинал Тімоті Долан у своїх працях та промовах описував це так:
«Священство — це покликання, а не кар’єра; це переосмислення себе, а не просто нове служіння; це спосіб життя, а не робота; це стан буття, а не функція; це постійна, довічна обітниця, а не тимчасовий формат служіння; це ідентичність, а не просто роль».
Наша віра тісно пов’язана зі священниками, які нас навчають і провадять. Тому скандали серед духовенства стають для нас важким ударом. Дехто не може цього витримати чи збагнути і просто йде з Церкви. Тим же, хто залишається, попри біль розчарування, потрібно чітко відділяти Ісуса і Його таїнства від людської слабкості.
Наприкінці життя святого Франциска Ассізького мешканці одного містечка попросили його втрутитися: їхній парафіяльний священник мав скандальний зв’язок із місцевою жінкою. Франциска привели до цього душпастиря прямо на очах розгніваного натовпу. Люди чекали, що святий суворо докорятиме грішнику.
Натомість святий Франциск упав на коліна, узяв руки священника у свої пробиті стигматами долоні, поцілував їх і мовив: «Усе, що я знаю і що хочу знати, — це те, що ці руки дають мені Ісуса». Після цього священник навернувся і змінив своє життя.
Але як ми, звичайні парафіяни, можемо впоратися з розчаруванням у духовенстві? Буває так, що ставши свідком скандалу або кількох, людина ледве знаходить у собі сили залишатися католиком.
Передусім слід усвідомити, що священники — це люди зі своїми вадами. Серед порад, як діяти у таких ситуаціях, зустрічаються наступні: шукати духовного зростання в інших спільнотах усередині Церкви; зосередитися на Ісусі та Євхаристії; змінити парафію, якщо виник особистісний конфлікт із настоятелем; а в серйозних випадках — вимагати справедливості й повідомляти про порушення єпископу.
Коли стається скандал чи інша серйозна проблема з душпастирем, миряни часто залишаються наодинці зі своїми думками. Можливо, відповідальні особи керуються логікою «не виносити сміття з хати», вважаючи, що розголос лише погіршить ситуацію. Проте коли людям бракує пояснень, виникає природна реакція — бажання розібратися у тому, що сталося.
Якщо в сім’ї батько йде геть, а дітям нічого не пояснюють, то саме це мовчання завдає нових ран і породжує недовіру. У разі скандалу замовчування проблеми або навіть роздратування на мирян за їхнє цілком логічне бажання знати правду лише примножує шкоду. З іншого боку, ми й самі ризикуємо піддатися нездоровій цікавості — почати шукати й поширювати плітки.
Хоч би як вирішився скандал, нам слід шукати способів подолати кризу і зміцнити свою віру, а не відвертатися від єдиної, святої, вселенської та апостольської Церкви, яку заснував Господь.
Що ми можемо зробити
- Проводити час у молитві, особливо на Адорації Пресвятих Дарів, просячи про сили для духовенства і зміцнення власної віри.
- Не вимагати від людей досконалості. У разі розбіжностей у характерах чи суперечок варто подумати — можливо, проблема в нас самих? Але навіть якщо ні, священники так само потребують милосердя.
- Шукати однодумців та розбудовувати свою парафію через участь у парафіяльних ініціативах і служіннях.
- Підтримувати діяльність Церкви та долучатися до неї (зокрема через надійні католицькі медіа), щоб у такий спосіб зміцнювати свій дух.
- Зосереджувати увагу на Христі й таїнствах.
- Пам’ятати, що історія Церкви повна людських помилок і скандалів, але брами пекельні її не подолали.
Отець Марк-Мері Еймс пропонує свій погляд на те, як діяти, «коли священники помиляються». Він пояснює це різницею між поколіннями та впливом світської культури, що суперечить церковному вченню. Якщо слова священника здаються незрозумілими або двозначними, отець радить підходити до розмови з доброзичливістю, шукати ясності й понад усе довіряти Господу:
«Наше завдання — не контролювати отців чи рятувати Церкву. Проте ми можемо з любов’ю вказувати на проблеми та обов’язково маємо повідомляти про правопорушення. Та попри будь-які негаразди з конкретними особами, не забуваймо дякувати Богові за сам дар священства, через який ми отримуємо повноту Його благодатей».
«Якби я зустрів священника й ангела, я б спершу привітав священника, а вже потім ангела. Ангел — це друг Бога, але священник посідає Його місце». — казав святий Йоан Марія Віанней.
Переклад CREDO за: Патті Магвайр Армстронг, NCR
фінансово.
Щиро дякуємо!
