Луї Пастер (1822–1895) був видатним ученим, логіком, філософом і глибоко віруючою людиною. Як професор фізики та хімії, він здійснив справді епохальні відкриття.
У 1854 році до Пастера звернувся винороб із проханням допомогти з’ясувати причини скисання вина. Завдяки цим дослідженням Пастер усвідомив, що бродіння (ферментація) відбувається не внаслідок розкладання, а завдяки життєдіяльності дріжджів. Він також з’ясував, що присутність кисню пригнічує цей процес — явище, яке сучасні дослідники називають «ефектом Пастера».
Окрім цього, він довів, що саме мікроорганізми призводять до псування молока, пива та вина. Це спонукало його розробити метод термічної обробки рідин для знищення хвороботворних бактерій, відомий сьогодні як пастеризація. Його експерименти заклали основу для загального визнання мікробної теорії хвороб. Раніше цю ідею висував німецько-угорський лікар Ігнац Земмельвейс, проте наукова спільнота не сприймала її серйозно, аж поки праці Пастера остаточно її не підтвердили.
Також Пастер беззаперечно спростував давню теорію абіогенезу, відому як самозародження життя — гіпотезу про те, що живі організми можуть самовільно виникати з неживої матерії. У своїй знаменитій лекції 1864 року в Сорбонні він провів досліди з колбами з «лебединою шиєю». Учений продемонстрував, що стерилізований бульйон у таких спеціальних посудинах залишається чистим і в ньому не з’являються мікроби, якщо тільки колбу не нахилити або не розбити, відкривши доступ бактеріям із повітря. Він підсумував: «Доктрина про самозародження вже ніколи не оговтається від смертельного удару, завданого цим простим експериментом».
Пастер став одним із найвпливовіших науковців XIX століття. Його шанують за новаторські відкриття у сфері мікробіології, вакцинації та пастеризації. Проте біографи часто оминають увагою той факт, що Пастер упродовж усього життя залишався ревним, практикуючим католиком. Хоча в деяких життєписах його намагалися зобразити байдужим до релігії, глибокий аналіз його приватного листування та особистих нотаток свідчить про міцну й тривалу віру.
Католицький світогляд Пастера сформувався ще в дитинстві завдяки вихованню у скромній і працьовитій родині з французького містечка Арбуа. Його батько, чинбар і ветеран наполеонівської армії, прищепив синові сувору дисципліну, почуття обов’язку та віру в Бога. Пастер здобув класичну освіту, що включала релігійне виховання, і не полишав релігійної практики, навіть коли увійшов у секуляризоване середовище тогочасної французької науки. Він не займався публічним акціонізмом чи пропагандою, проте регулярно ходив на Святу Месу, постійно згадував Бога у своїх працях, а поховали його з вервицею у руках — як символ тихої та відданої молитви довжиною в життя.
Упродовж своєї наукової кар’єри Пастер рішуче відкидав атеїстичні трактування науки, які поширювали тогочасні мислителі, зокрема Еміль Літре та Огюст Конт. Пастер не бачив жодного протиріччя між вірою та розумом. Навпаки, він був переконаний, що наукова істина і Божественне об’явлення зрештою гармонійно поєднуються.
У листі, написаному на схилі віку, він зазначав: «Я маю віру бретонського селянина, і сподіваюся, що під кінець мого життя моя віра буде такою ж міцною, як у дружини бретонського селянина». Цей відомий вислів якнайкраще передає його смиренне і непохитне уповання на католицьку віру попри колосальний науковий успіх.
Релігійний світогляд Пастера визначав і його ставлення до святості людського життя. Він сприймав роботу в лабораторії як служіння ближньому, наголошуючи, що розвиток медицини має насамперед полегшувати страждання бідних і хворих. Життя Луї Пастера є прикладом не конфлікту між наукою та релігією, а їхньої цілісної інтеграції — взірцем, який і сьогодні надихає віруючих науковців.
Відомий історичний анекдот розповідає, як в потязі до Пастера причепився атеїст. Побачивши в руках пасажира вервицю, той почав насміхатися з «забобонів», навіть не підозрюючи, що розмовляє з всесвітньо відомим ученим. Засмучений таким невіглаством, Пастер відповів: «Чим більше я вивчаю природу, тим більше застигаю в благоговінні перед справою Творця». Лише тоді попутник зрозумів, хто перед ним.
«Щаслива та людина, яка носить у собі божественне начало, ідеал краси і кориться йому: ідеал мистецтва, ідеал науки, ідеал служіння батьківщині та ідеал євангельських чеснот». Ці слова вченого викарбувані як епітафія на його гробниці в Інституті Пастера.
Переклад CREDO за: Анджело Станьяро, NCR
фінансово.
Щиро дякуємо!
