15 липня Церкви в Україні вшановують св.Володимира Великого — київського князя, центральну постать в історії країни. Цього ж дня згадується і хрещення Русі 988 року — подія, яка ознаменувала прийняття християнства середньовічною державою та глибоко вплинула на її релігійне, культурне й політичне самовизначення.
З цієї нагоди Світлана Духович із Vatican News поспілкувалася з українським істориком Дмитром Гордієнком — щоби з’ясувати історичне значення цього вибору та обставини, що його сформували.
Рішення князя Володимира Великого відмовитися від язичництва та прийняти християнство візантійської традиції стало одним із ключових моментів в історії Київської Русі. Але які причини привели правителя до вибору, що визначив майбутнє його держави? Кандидат історичних наук Дмитро Гордієнко відтворює політичний, релігійний і дипломатичний контекст хрещення Русі 988 року, наголошуючи, що для середньовічного правителя релігія, політика і держава були нероздільними. Хрещення Русі стало фундаментальним цивілізаційним вибором, який увів Київську Русь до європейського та християнського культурного простору і визначив напрям її політичного й культурного розвитку на наступні століття.
Чому язичництво вже не могло бути основою держави
На думку Дмитра Гордієнка, рішення князя Володимира охрестити Київську Русь неможливо пояснити однією-єдиною причиною. «Причин справді було кілька. Основна полягає в тому, що Володимир постав перед дилемою вибору», — зазначає він. Історик звертається до відомої тези Михайла Грушевського: саме за князювання Володимира постає централізована держава з центром у Києві. Місцеві князівські династії поступаються місцем єдиній правлячій династії. «Для Середньовіччя одна династія означає одну державу, тобто централізовану державу», — наголошує Дмитро Гордієнко. Саме тому князеві був потрібний ідеологічний та релігійний чинник, здатний об’єднати державу.
Спершу Володимир намагався реформувати язичництво. За свідченням літопису, він створив загальнодержавний пантеон, прагнучи запровадити єдиний культ для всієї держави. Проте цей задум уже не відповідав викликам епохи.
Унікальний випадок у середньовічній Європі
Основні джерела — насамперед «Повість временних літ» та «Пам’ять і похвала князю Володимиру» Якова Мніха — свідчать, що наприкінці X століття князь Володимир постав перед вибором між монотеїстичними релігіями. «Наприкінці X століття вже було цілком очевидно, що централізована держава не може повноцінно існувати в тодішньому геополітичному просторі, залишаючись язичницькою. Вона мусила прийняти одну з монотеїстичних релігій», — наголошує Дмитро Гордієнко.
На відміну від інших європейських правителів того часу, Володимир мав значно ширший вибір. Якщо польський князь Мєшко І обирав між різними центрами латинського християнства, а болгарський цар Борис І — між Римом і Константинополем, то перед київським князем стояв вибір між ісламом, християнством і юдаїзмом. «Жодна інша держава Європи такого спектра вибору не мала», — зазначає історик.
Особливу увагу Дмитро Гордієнко звертає на місію з Волзької Болгарії, яка, за літописом, прибула до Володимира першою. Після невдалого походу на Волзьку Болгарію до Києва прибули мусульманські посланці з пропозицією прийняти іслам. «На мою думку, іслам був для Володимира цілком реальною альтернативою», — каже історик. Волзька Болгарія входила до сфери впливу Хорезму. «Хорезм, — пояснює історик, — на той час був досить потужною державою в цьому регіоні. І головне: руси ще до Володимира, та й сам Володимир, прагнули вийти саме на східні торговельні шляхи».
Посилаючись на британського історика Саймона Франкліна, Гордієнко нагадує: «Основною торговельною артерією Русі був шлях Волгою до Каспію і далі на Багдад». Саме тому, підсумовує історик, іслам був не лише теоретичною можливістю. «Як альтернатива, як можливий варіант вибору, він був цілком реальним», — хоча достовірних свідчень про те, що сам князь Володимир міг коли-небудь прийняти іслам, немає.
Володимир слухає грецького філософа. Мініатюра з Радзивілівського літопису, XV ст. Джерело: Вікіпедія
Місія з Заходу
Після мусульманської місії, за «Повістю временних літ», до Володимира прибули також представники західного християнства — «від німців, від Риму». Цей епізод, зазначає Дмитро Гордієнко, і досі викликає чимало запитань. «Чому “від німців” — зрозуміло: йдеться про місію Магдебурзького архієпископства. Але чому одночасно “від Риму”? Очевидно, тут сам літописець дещо сплутав», — каже Гордієнко. На його думку, найцікавішим є те, що у відповіді Володимира на цю місію немає жодного богословського аргументу. «Хоча на той час між Константинополем і Римом уже існували численні богословські суперечки, в літописі немає жодної згадки ні про чистилище, ні про опрісноки, ні про будь-які інші питання, які могли би стати предметом полеміки. Це дуже важливий момент. Він свідчить про те, що для літописця Рим ще не був чимось чужим».
Історик пов’язує це також із літописною легендою про апостола Андрія Первозваного, який, за переказом, пройшов через Крим до Києва, а звідти — до Рима. «Якби в літописному середовищі вже були наявні виразні антилатинські настрої, навряд чи було б наголошено, що апостол Андрій прямує до Рима саме через Київ, благословляючи київські гори дорогою», — зазначає Дмитро Гордієнко. Єдиною відповіддю Володимира на західну місію літопис називає слова: «Наші батьки цього не прийняли». Традиційно їх пов’язують із невдачею місії Адальберта при дворі княгині Ольги. Проте історик закликає не робити поспішних висновків. «Насправді ми не знаємо, у чому саме полягав той конфлікт. Сам Адальберт пише, що проблеми виникли вже дорогою, коли його пограбували й побили, а не в самому Києві». Отже, і західне християнство, на його думку, було для Володимира цілком реальною альтернативою.
Князь Володимир вибирає релігію. Іван Еггінк, 1822
Хозарія та привабливість ісламського світу
Далі, за літописом, до Володимира прибула юдейська місія від хозар. На запитання князя: «Де ваша земля?» — посланці відповіли, що вона «під християнами». Володимир сприйняв це як свідчення Божої кари. Однак, на думку Дмитра Гордієнка, головний зміст цього епізоду полягає в іншому: в політичній моделі Хозарського каганату.
«Хозарський каганат був державою, в якій співіснували три монотеїстичні релігії: юдаїзм, іслам і християнство. Мені здається, що саме така модель могла приваблювати Володимира: не обов’язково приймати одну релігію для всіх, а дозволити різним групам населення сповідувати різні монотеїстичні релігії в межах однієї держави», — пояснює історик. Ця модель була привабливою і з практичної точки зору, адже відкривала Русі доступ як до християнського, так і до ісламського світу. Також вона мала й цілком прагматичний сенс, адже відкривала Русі доступ як до християнського, так і до ісламського світу.
«Якщо виходити з того, що “Повість временних літ” була створена на початку XII століття, постає інше запитання, — зауважує історик. — На середину XI століття Хозарського каганату вже не існувало. Навіщо тоді взагалі вписувати цю місію до літописної оповіді?» На думку Дмитра Гордієнка, відповідь криється в тому, що для Русі надзвичайно важливим залишався багдадський ринок, на який прагнув вийти Володимир. «Іслам був не лише релігією. Це було також питання торгівлі. Саме ісламський світ відкривав доступ до найбагатших ринків того часу, насамперед до Багдада», — зазначає він. Саме тому літописну розповідь про іслам не варто вважати лише літературною конструкцією.
Анну Порфірогенету везуть до Володимира. Мініатюра з Радзивілівського літопису, XV ст. Джерело: Вікіпедія
Константинополь, принцеса Анна і новий статус Київської Русі
Князь Володимир обрав християнство візантійської традиції не тому, що його переконали богословські аргументи. За «Повістю временних літ», грецький філософ, який нібито переконав Володимира, намагався зробити це насамперед образом Страшного суду. «Кінець першого тисячоліття — це час, коли всі чекали на кінець світу. Такий аргумент мав бути надзвичайно переконливим», — пояснює Дмитро Гордієнко. Не випадково й сама «Повість временних літ» пройнята есхатологічними очікуваннями.
Однак навіть після цієї проповіді Володимир не поспішає з рішенням. «Проповідник показує Володимирові картину Страшного суду… Але Володимир відповідає: “Я ще подумаю”. Тобто навіть така проповідь не стала для нього остаточним аргументом». За словами історика, літопис свідомо змальовує Володимира не як ідеального новонаверненого, а як правителя, який уважно зважує свій вибір.
Далі князь відправляє своїх послів до різних народів, щоб побачити, як там звершують богослужіння. Руських послів найбільше вразила літургія у храмі св.Софії в Константинополі. «На той час це був найбільший храм усього християнського світу. Але вирішальне враження справив не лише він. Найімовірніше, вирішальним став сам Константинополь — найбільше місто тодішнього світу».
Айя-Софія — колишній найбільший храм східного християнства, нині мечеть у Стамбулі, колишньому Константинополі
На думку Дмитра Гордієнка, важливу роль у виборі Володимира відіграли й відносини з Візантією та можливість династичного союзу через шлюб із царівною Анною, сестрою імператора Василія ІІ. Коли імператор звернувся до Русі по військову допомогу, князь скористався нагодою зміцнити міжнародне становище своєї держави.
«У суто варварських традиціях він прагнув породичатися з імператорською династією і так піднести власний статус. І це йому справді вдалося», — каже історик. За словами Дмитра Гордієнка, цей союз докорінно змінив становище Київської Русі: «З другорядної держави вона перетворюється на одну з провідних держав регіону». Водночас істотно зріс і статус Києва. «Київ починають називати столицею. Для європейської традиції це було незвично: на Заході єдиною столицею вважався Рим, у східній християнській традиції — Константинополь. І раптом столицею починають називати Київ», — зазначає історик. На думку Дмитра Гордієнка, саме завдяки цьому вибору Київська Русь утвердилась як одна з провідних держав християнського світу свого часу, а її міжнародний авторитет і політичне значення суттєво зросли.
Хрещення князя Володимира. Васнєцов, фрагмент розпису собору св.Володимира в Києві
Хрещення Русі й зародження нової цивілізації
Показовою є й сама розповідь «Повісті временних літ» про хрещення Києва. На думку Дмитра Гордієнка, і в цьому епізоді вирішальними були не богословські аргументи, а вибір самого князя. «Літопис не розповідає, що священники, яких Володимир привіз із Корсуня, проповідували народові чи пояснювали основи християнської віри. Послання значно простіше: якщо князь прийняв цю віру — отже, вона правильна і для його народу». Надалі християнізація Русі відбувалась як поступовий і складний процес, що супроводжувався численними труднощами й місцевим спротивом.
Водночас, наголошує історик, вибір Володимира не можна розглядати окремо від політичного контексту. «Для середньовічного володаря політика, релігія і держава не існували окремо, а становили єдину цілісну систему. Якщо Бог прихильний до правителя — буде сильною й держава. Якщо ж Бог відвернеться, держава загине. Саме так мислила людина Середньовіччя. Тому правильний вибір віри означав водночас правильний вибір майбутнього держави».
Бруно Кверфуртський
Дмитро Гордієнко зазначає, що Володимир підтримував зв’язки як із Римом, так і з Константинополем, намагаючись забезпечити Русі якомога більшу самостійність. Про контакти з західним християнством зокрема свідчить перебування при київському дворі єпископа й місіонера Бруно Кверфуртського — місіонера до печенігів, та єпископа Райнберна —духівника невістки Володимира, дружини Святополка, яка походила з Польщі. Обидва місіонери належали до латинської традиції. На думку історика, це засвідчує, що орієнтація Володимира на Константинополь не означала розриву відносин із Римом. «Не варто уявляти, що Володимир просто виконав рішення, ухвалене кимсь іншим. Він намагався використати свої відносини і з Римом, і з Константинополем в інтересах власної держави».
Найважливішим підсумком цього вибору, наголошує історик, стало входження Русі до християнського світу. «Володимир здійснив цивілізаційний вибір на користь християнства. Завдяки цьому Русь увійшла до європейського культурного простору». На думку науковця, саме в цьому полягає головна історична спадщина київського князя. Прийняття християнства принесло нові культурні традиції, розвиток писемності, книжної культури та християнського мистецтва. Уже за кілька десятиліть Київ став одним із провідних культурних центрів Європи. «Найголовніше ж полягає в тому, що Володимир здійснив цивілізаційний вибір, який визначив розвиток Русі на багато століть уперед», — підсумовує Дмитро Гордієнко.
фінансово.
Щиро дякуємо!
