Із якими настроями та очікуваннями йшли до Бердичева паломники-2026? Молитовні наміри, здається, для всіх паломництв останнім часом спільні: мир для України, захист для воїнів, повернення додому всіх, зачеплених війною.
Проєктний менеджер «Карітас-Спес Україна» Віталій Падзрій на запитання CREDO відповів так:
— Це не перше моє паломництво загалом — але перше піше паломництво, і тим більше перше спільне з командою «Карітас-Спес Україна». Найбільше я вражений тим, що труд пішого паломництва став першим моментом, коли можна було відволіктися від усіх буденних справ і зануритися в Божу молитву, спільно з єпископом, зі священниками, з усією командою Карітасу та парафіянами Києво-Житомирської дієцезії. Це був особливий день [команда Карітасу долучилась до 48‑го житомирського паломництва на один день. — Прим. ред.], коли можна було подумати про щось вище. А вчора увечері, під час Служби Божої, було таке особливе відкриття від Бога — абсолютно несподіване до мене, і я ще досі під цим враженням. Тож у паломництво безсумнівно варто йти; і єдине, про що я пошкодував, — це що я не взяв із собою в паломництво дітей. Їх у мене вже троє, один ще дуже маленький, два рочки, але доньку і сина, яким уже 12 і 8 років, точно можна було з собою взяти. Тож 100%, що це на наступний рік уже буде заплановано. Бердичів — відносно недалеко від Києва, чого я раніше й відмовлявся, — але не має значення, скільки це: чи кілометр, чи 10 кілометрів, чи 100 кілометрів хтось проходить. Я раніше був у Фатімі, в Меджугор’ї, в Римі, але насправді паломництво можна влаштувати навіть до сусіднього храму. Щоби по‑справжньому прийти до Матінки Божої.
Труднощі дороги ми жертвували за тих, хто працює в загрожених місцях — у Харкові, Запоріжжі, Павлограді, Слов’янську, Херсоні, Білозерці, — за їхнє здоров’я. Щоб ті обстріли, які там постійно тривають, їх обминали, і щоб вони могли допомогти ще багатьом людям. За нашу карітасівську родину і за благодійників, які нам допомагають не зневіритись, а навпаки — зробити дуже багато добра. Паломництво — це постійно вставати і йти. Чи сонце припікає, чи от як зараз — дощик іде; але іти й завжди пам’ятати, що ми на цій дорозі життя до Бога, і це наше життєве паломництво, і нехай воно проходить якнайкраще.
Звісно, були і особисті наміри, бо є великі гріховні виклики і вони, на жаль, ніколи не зникають; але в паломницькій дорозі вони потихеньку відступають.
— На цього річному святі ми насамперед відзначаємо 35-ту річницю відновлення структур нашої Церкви в Україні та 25‑ту річницю Апостольського візиту папи Йоана Павла ІІ, — сказав архієпископ Мечислав Мокшицький, митрополит Львівський. — І ми дуже радіємо, що на цю урочистість Папа Лев XIV вислав свого легата, архієпископа Пола Річарда Ґаллаґера, «міністра закордонних справ» Ватикану, щоб він очолив Святу Месу в нашому Національному санктуарії в Бердичеві. Ми дуже вдячні папському легату, що він прибув не тільки до нашої Церкви, щоб разом з нами молитися, випрошувати мир, укріпити нашу віру, — але також щоб зустрітися з представниками влади, розмовляти, щоб якнайшвидше закінчилася ця війна. І маємо надію, що Божа Матір Бердичівська буде випрошувати разом із нами у свого Сина цей так довго очікуваний мир.
Єпископ Харківсько-Запорізької дієцезії Павло Гончарук прокоментував цьогорічне паломництво:
— Ми гуртуємося біля Пресвятої Діви Марії в цьому санктуарії для того, щоби просити Господа за нашу країну, за наших людей, за тих, хто захищає нашу Батьківщину, — про дар справедливого миру. Марія — Та, яка вчить нас молитися і довіряти Господу. Тому ми коло Неї — разом, як Церква — звертаємося до Господа з проханнями про порятунок. І ми віримо, що Господь вислухає нашу молитву.
Наталя і Тетяна на паломництві вперше. Ранковий дощ у неділю, після спеки в суботу, не зіпсував їм настрою: «наповненість емоціями, приїжджаєш сюди — а тут ціле свято». Вони приїхали з Києва велосипедами, але це не завадило їм мати «відчуття наповненості». Велосипедне паломництво, виявляється, теж вельми корисне: «Можна було наодинці зі своїми думками проїхати всю дорогу». Головний намір — мир в Україні, «щоби стало спокійніше, щасливіше», а також «щоб рідні та близькі були здорові».
Враження від дороги допомогли Тетяні утвердитися в рішенні, що це паломництво перше — але ніяк не останнє. Наталя додала, що наступного разу вони постараються проїхати всю трасу повністю, що цього року їх трохи підвезли. Якби погода в останні дні була не така різко спекотна, а така, як вранці в Бердичеві, перед дощем, їхати було би набагато легше. «На наступний рік ми вже будемо знати, як підготуватися, щоби проїхати цей шлях повністю», — підсумовує Тетяна.
фінансово.
Щиро дякуємо!
