Нечистоту неможливо обмежити виключно сексуальною сферою. У цій сфері гріх нечистоти виявляє свою руйнівну силу з особливою чіткістю, бо вона дуже делікатна. Але сумна «пригода» з нечистотою починається не з Шостої заповіді.
Це стосується майже кожного гріха, але у випадку нечистоти це, мабуть, особливо важливо. Гріх — це завжди заперечення, брак або втрата якогось блага. Мова полегшує нам розуміння, називаючи третій смертний гріх «не‑чистотою».
Отже, щоб відповісти на запитання, що таке нечистота, спочатку треба належно зрозуміти, що таке те благо, яке зветься чистотою.
Чистота в Біблії
У Старому Завіті, особливо в П’ятикнижжі, чистота згадується часто. І найчастіше це стосується так званої ритуальної чистоти, досягнення якої означає право входу на територію храму (як у його «мобільному» варіанті у вигляді намету під час подорожі пустелею, так і до самого храму, пізніше збудованого в Єрусалимі).
Вхід до храму означав наближення до Бога, вихід із зовнішнього світу, заплямованого гріхом і смертю, та вхід у священний простір Його життєдайної присутності. У певному сенсі кожен вхід до храму представляв собою повернення у стан до первородного гріха — символічне повернення до Едемського саду, де людина перебувала в безпосередній близькості з Творцем.
На Едемський сад також натякали в оздобленні та облаштуванні храму. Щоб увійти до храму, опинитися в Божій присутності і, так би мовити, повернутися ab originem, потрібно було досягти цього символічного стану ритуальної чистоти, дотримуючись певних правил.
Чиста людина
Не будемо заглиблюватися в деталі цієї ритуальної чистоти й того, як її досягалося. Для нас важливим є ствердження, що чистота в юдеохристиянському сенсі нерозривно пов’язана з початковим станом людини, створеної Богом, як описано в Книзі Буття. Тому давайте коротко приглянемося до цієї людини, згадавши обидва описи її створення:
Тож сказав Бог: “Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірями й над усіма плазунами, що повзають на землі”. І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх. І благословив їх Бог і сказав їм: “Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звіром, що рухається по землі” (Бут 1, 26‑28).
Тоді Господь Бог утворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою. Узяв Господь Бог чоловіка й осадив його в Едемському саді порати його й доглядати його. Тоді сказав Господь Бог: “Не добре чоловікові бути самому; сотворю йому поміч, відповідну для нього”. Тоді Господь Бог навів глибокий сон на чоловіка, і коли він заснув, узяв одне з його ребер і затулив те місце тілом. Потім з ребра, що його взяв від чоловіка, утворив Господь Бог жінку і привів її до чоловіка. І чоловік сказав: “Це справді кість від моїх костей і тіло від мого тіла. Вона зватиметься жінкою, бо її взято від чоловіка”. Так то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом. А були вони обоє, чоловік і його жінка, нагі, та (одне одного) не соромилися (Бут 2, 7.15.18. 21‑25).
З обох цих описів випливає, що люди були створені для життя у спільноті, у стосунках з іншими. Існування людини за своєю природою є співіснуванням, навіть проіснуванням. Людина існує не тільки з іншим, але й для іншого, отримуючи те саме від нього. Водночас це співіснування фундаментально спрямоване на передачу життя. Спільнота двох людей призначена не лише для них самих, але й покликана стати життєдайним даром для інших, наступних.
Крім того, людина одночасно і належить до світу творіння, і поставлена немовби над ним. Вона покликана та обдарована до панування над природою, її силами та інстинктами, — а при цьому відчуває їхню силу в собі самій.
Людина створена як чоловік та жінка, а отже, як статева істота. Людина себе переживає і усвідомлює як статеву істоту. Стать і сексуальність — це дар, який є інтегральною частиною нашої природи.
У спільноті з іншим — відмінним, інакшим, — людина в безпеці, почувається захищено і не становить загрози: «А були вони обоє, чоловік і його жінка, нагі, та (одне одного) не соромилися». Вони не відчували сорому, тобто їм не потрібно було боятися одне одного. Бути повністю відкритим, оголеним, у повному «розпорядженні» іншого вони не переживали як загрозу. Інакшість, неповторність іншого — це не проблема, а дар, своєрідне доповнення. Спільнота між людьми — це, за визначенням, єдність різних людей.
З цього виникає образ людини в райському стані, до гріхопадіння, тобто людини чистої, як її задумав і покликав до існування Творець. Цей спосіб буття й функціонування і є чистотою.
Господь Ісус про нечистоту
Варто зазначити, що в Новому Завіті саме людей чистих Ісус благословляє обітницею побачити Бога: «Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога» (Мт 5,8). Саме з чистотою серця Господь пов’язує обітницю прямого доступу до Творця, яким людина колись насолоджувалася в раю.
В іншому місці Євангелія Ісус займає чітку позицію щодо чистоти:
«Нема нічого зовнішнього для людини, що, входивши в неї, могло б її осквернити; лише те, що виходить з людини, те осквернює людину». І коли Він увійшов до хати, оподаль від народу, учні Його спитали Цого про притчу. А Він і каже їм: «То й ви ще такі недотепні? Не розумієте, що все, що ззовні входить у людину, не може її осквернити, — воно бо не входить в її серце, лише в живіт і виходить геть, виявляючи всі страви чистими». Далі казав: «Те, що виходить з людини, — те осквернює людину. З нутра бо, з серця людини, виходять недобрі намисли, розпуста, злодійство, вбивство, перелюби, загребущість, лукавство, обман, безсоромність, заздрий погляд, наклеп, бундючність, безглуздя. Уся ця погань виходить із нутра й осквернює людину» (Мк 7, 15. 17‑23).
Зазвичай ми в цьому контексті зосереджуємося на протистоянні Ісуса суто ритуалістичному розумінню чистоти. Однак цього разу звернімо увагу на перелік ставлень і дій, які Господь безпосередньо діагностує як джерело нечистоти: недобрі намисли (зазвичай стосовно когось), розпуста (байдуже з ким), злодійство (проти когось), вбивство (когось), перелюб (знову ж таки, з кимось), загребущість, лукавство, обман (зазвичай проти когось), безсоромність, заздрість (також проти когось), наклеп (проти когось), бундючність і безглуздя — тобто, сказати би, гординя і дурість.
Переважна більшість нечистих дій (або тих, що породжують нечистоту), перелічених Ісусом, стосуються порушень у наших стосунках з іншими. Це також важлива підказка в роздумах про нечистоту.
Отже, що таке НЕ‑чистота?
Найчастіше, говорячи про нечистоту, ми маємо на увазі гріхи, пов’язані з сексуальністю. Однак короткий біблійний аналіз, проведений вище, змушує значно розширити межі наших міркувань. Нечистоту неможливо обмежити виключно сексуальною сферою.
Справді, саме в цій царині гріх нечистоти виявляє свою руйнівну силу особливо недвозначно — зокрема тому, що ця частина нашої природи особливо делікатна, чутлива і тому вразлива. Але неприємна «пригода» з нечистотою починається не виключно з Шостої заповіді.
Шоста це шоста
Шоста заповідь — тільки шоста. Вона належить до Декалогу; тому, безсумнівно, важлива. Але вона шоста — тобто не перша, не друга, не третя тощо. Гріхи проти Шостої заповіді зазвичай досить очевидні для нас (головно через чутливість цієї сфери). Більше того, вони принижують нас і тому їх неможливо не помітити.
Але найчастіше (я досить часто повторюю це на сповіді) безлад на рівні Шостої заповіді не виникає з нізвідки. Якщо він «вискакує» на Шостій, то, швидше за все, у нас є якась серйозна «закупорка» на рівні попередніх заповідей. А попередні заповіді, як ми чудово пам’ятаємо, досить конкретно запитують про наші стосунки з Богом, самими собою та іншими.
Звісно, наша сексуальна сфера, дуже «іннервована» емоційно, має велику схильність до «спрацьовування» там компульсивно-компенсаторних механізмів. Ось тільки в таких випадках треба бути дуже обережними зі словом «гріх» (і тим більше з визначенням його тяжкості). Однак якщо ми маємо справу з гріхом у цій сфері (тобто свідомо й добровільно робимо щось, що, як ми знаємо, є неправильним), — це найчастіше є результатом наших спотворених і невпорядкованих стосунків із Творцем, із самими собою як створінням та з іншими як особистостями.
Що таке нечистота?
Повертаючись до біблійних вказівок — було би справедливо сказати, що ми стикаємося з нечистотою скрізь і завжди, коли:
– перетворюємо Бога на ревнивого «охоронця», який своїми заповідями тільки псує нам життя;
– абсолютизуємо себе, свої бажання та інстинкти: «Я хочу — отже, я мушу»;
– ставимося до ближнього насамперед як до вмістилища благ, якими нам охота скористатися.
Цікаво, що у списку смертних гріхів нечистота посідає третє місце — після пихи, яка є відмовою правильно бачити реальність, і жадібності, яка є «обожненням» свого права брати і споживати.
Як розпізнати нечистоту?
Можна поставити собі кілька запитань (насправді — одне, наступні є лише продовженням): чи іншій людині зі мною безпечно?
Чи може інша людина розраховувати на те, що я завжди ставитимусь до неї як до особистості? Що я буду піклуватися про її гідність, безпеку, цілісність, свободу і право на самовизначення (тобто пам’ятатиму про неї й ні на мить не винесу її «за дужки» задля своїх власних цілей)? Чи не трапляється мені «використовувати» людей для своїх цілей — ставитись до іншого як засобу для досягнення своєї мети (хай би якою вона була)?
Чи зводжу я інших людей до того, що від них або через них можу отримати (не обов’язково матеріальне)? Чи класифікую я людей як «корисних» чи «некорисних»? Чи ставлюся до інших так, як не хотів би, щоби ставились до мене?
Тут ми підходимо до неймовірно важливого моменту! Бо аж ніяк не найменш важливим є питання: чи поважаю я себе? Чи ставлюсь я до себе як до особистості? Чи поважаю я те, як мене створив Бог? Чи мудро я піклуюся про себе? Бо якщо відповіді на ці запитання негативні — то як же я можу ставитись інакше до іншої людини?
Здоровий сором
Сором у наші часи знецінений. Але ж сором — це захисний механізм. Я не оголююсь (у широкому розумінні) перед кимсь, кому не можу повністю довіряти — перед кимсь, щодо кого я не зовсім впевнений, що він зробить із моєю (в широкому розумінні) наготою. І я не очікую (а тим більше не вимагаю) від когось розкриватися переді мною, якщо не можу повністю гарантувати йому безпеку з мого боку.
Це стосується не лише фізичного роздягання й сексуальної сфери — хоча їх, безсумнівно, також.
Як подбати про чистоту?
- Регулярно запитуйте себе під час іспиту совісті: чи добре я дбаю про себе? (Починаючи з найпростішого: сон, правильне харчування, відпочинок…)
- Слідкуйте за своїми стосунками. Як я ставлюсь до людей: як до особистостей чи як до «засобів»? (Ця конкретна людина для мене важлива чи корисна?)
- Розвивайте особисті стосунки — ставтеся до іншого як до особистості. Цікавтесь його світом переживань, потреб, його розумінням справ і подій.
- Уникайте нагод до гріха — заради власної безпеки та безпеки іншої людини. -Не створюйте, не провокуйте і не легковажте ситуацій, у яких — використовуючи здоровий глузд і судження совісті — ми знаємо, що можемо бути небезпечні одне для одного.
- Вимагайте від себе безкорисливості. Розвивайте звичку безкорисливо віддавати (не лише матеріальні речі), тобто втрачати. І водночас навчіться отримувати. Опирайтесь імпульсам «відплатити» чи «вирівняти рахунок» (навіть у нібито позитивному розумінні) — уникайте «торгової симетрії» у стосунках.
- Бережіть чесноти розсудливості, сорому й делікатності. Серйозно запитайте себе: чи я маю право на інтимність іншої людини? Чи маю я право знати про неї, розпитувати про неї, говорити про неї? Чому я дивлюся, запитую, говорю про неї, торкаюсь її? Для справжнього блага чи для якоїсь користі?
І останнє, але не менш важливе: моліться про чистоту. Навіть просто такими словами: Господи, зроби мене чистим, бо є ті, хто мені довіряє.
Переклад CREDO за: Міхал Любовицький, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
