Чи не починаємо ми говорити голосом інтернет-помийки, твореної штучним інтелектом? Несподівані наслідки щоденної взаємодії зі штучним інтелектом.
Я шукала матеріали для лекції про штучний інтелект і мистецтво. Після кількох годин читання усвідомила, що всі вони говорять одним голосом. А потім надіслала власний текст для перевірки контенту…
Все гладко
Все звучало гладко. І це було найгірше. «Штучний інтелект — це не лише виклик для художника; це також можливість збагатити свою майстерність». Я перечитала написане й відчула легкий укол роздратування. Невеликий, «підшкірний». Усе виглядало доладним. Ось тільки я бачу цю структуру речення повсюди: «Це не тільки це, це також…»
Я шукала натхнення для лекції про штучний інтелект і мистецтво. Особисто мене ця тема захоплює; але вона також трохи лякає. Хотілось побачити, як про це пишуть. Я відкрила ноутбук, ввела запит і почала читати. Все звучало гладко, розумно — але навдивовижу подібно. «Штучний інтелект створює образи. Без помпезності. Без зайвого розмазування фарби по полотну. Без романтизації моменту натхнення». Звучить добре? Так. Але знову виникло враження, що я це вже читала раніше. Тисячу разів.
Інтернет-помиї
Я читала далі і мала щораз сильніше відчуття, що ці тексти звучать разюче однаково. Ніби відлиті з однієї форми. Змінювалися назви, автори й портали. Читалося добре — ось тільки нічого з цього не випливало. Жодних глибших роздумів.
Потім я натрапила на термін AI slop — «помиї штучного інтелекту». Відразливий, але точний. Slop, тобто шлак, багно. Помиї. Масово вироблений контент, який вдає осмисленість, але насправді є зліпком заздалегідь заготовлених фраз.
Вікіпедія визначає це так:
«Слоп (також ШІ-слоп, ШІ-помиї, ШІ-шлак; від англ. AI slop, досл. «помиї») — низькоякісний медіаконтент, зокрема текст та зображення, створений генеративним штучним інтелектом. Має негативну конотацію за аналогією до терміну «спам». Ключовими особливостями слопу є низька якість та відсутність оригінальності, часто також некоректність інформації».
І раптом мене обсипало морозом, бо я зрозуміла, що це вже не периферія інтернету, а норма.
«Щоби зрозуміти сучасний слоп, треба уявити, що люди споживають контент так само, як свині їдять помиї. Мета свинячих помиїв — забезпечити якомога більше поживних речовин за найнижчою можливою ціною; мета помиїв, генерованих штучним інтелектом, — утримувати глядача при споживанні контенту якомога довше, також за найнижчою можливою ціною. Є комедійний слоп, літературний, художній, нішевий, слоп для дітей, політичний слоп — але в слопі зміст завжди має менше значення, ніж той факт, що ви його переглядаєте» (Олівер Ванг, «The New York Times»).
А потім перевірка сказала: «Це не ти»
Найгірше прийшло пізніше.
У мене вже була чернетка лекції. Моя. Власноруч написана, базована на зібраних матеріалах та моїх власних роздумах. З цікавості я завантажила її в один із тих онлайн-інструментів, які обіцяють розпізнати, чи текст написаний людиною, чи штучним інтелектом.
Результат? — «Імовірно, ШІ».
Спершу я розсміялася. Потім мені стало не по собі.
Звісно, я знаю, що такі детектори можуть бути ненадійними. І все ж цей досвід мене зачепив. Бо я подумала: а що як після тижнів поглинання цих онлайн-помиїв я сама почала формувати фрази схожим чином? Що як стиль ШІ проник у моє мислення, так як запах сигарет проникає в одяг?
Це, мабуть, одна з найпідступніших проблем. У мене зростає відчуття, що люди, яких годують масою ШІ‑генерованих текстів, починають розмовляти його мовою.
Чи може ШІ чогось нас навчити?
Я не хочу вдавати, ніби справа проста, — бо це не так. Чимало текстів, редагованих ШІ, справді читаються краще. Вони мають кращий синтаксис. Можуть містити захопливі, незвичні порівняння.
Іноді ШІ допомагає скоротити речення, що розлилось, мов чай на стіл. ШІ навіть може показати, що автор так любить свої меандри думки, аж втратив читача по дорозі. І дисциплінує автора.
Тож, певно, ШІ може нас чогось навчити. Ясності. Дотримання форми. Уваги до читача, який не сидить у нашій голові й не мусить розуміти скорочення, які очевидні для нас.
Проте я особисто цього боюся.
Найважливіше запитання: чому я це роблю?
Після цього досвіду я повернулась до чернетки лекції і стала перечитувати її заново. Не щоб оцінити, чи добре вона звучить. Я запитала себе: чи це моє? Чи справді я так думаю? Чи це речення має сенс, а чи воно тільки виглядає гарно? Чи ця лекція має допомогти комусь чіткіше побачити проблему, чи просто створити враження, що це блискучий автор?
Бо, мабуть, саме тут проходить межа. Ми споживаємо інтернет-помиї щоразу, коли читаємо чергову перебільшену, сенсаційну історію, позбавлену глибшої моралі. Ми споживаємо їх щоразу, коли відповідаємо «Амінь» на образочок, згенерований штучним інтелектом, із закликом: «Якщо любиш Марію, напиши Амінь».
Слоп стає частиною нас самих щоразу, коли ми ділимося зображенням із закликом: «Сьогодні мій день народження, але ніхто не лайкнув моє фото, бо я ветеран».
Читаймо те, що має сенс. Переглядаймо зображення, створені справжніми художниками-людьми. Слухаймо справжню музику — можливо, недосконалу, але створену реальними людьми, з душею та серцем, замість інтернет-помиїв, створених усередненим і позбавленим глибини штучним інтелектом.
Переклад CREDO за: Міріам Висоцька, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
