Роздуми над Божим Словом на понеділок XVIII звичайного тижня, рік ІІ
У чотирьох Євангеліях Ісус Христос ніколи нікого не змушував силою чи примусом, оскільки Його вчення базувалося на принципі свободи волі та добровільного вибору людини. Замість фізичного чи психологічного тиску Він використовував заклики, заповіді, моральні вимоги та духовні настанови. Ось деякі з них.
Найперший заклик Ісуса: «Покайтесь, бо Небесне Царство близько» (Мт 4, 17). Ісус спонукав до повної переоцінки свого життя та цілковитого спрямування до найвищих благ.
Одна з найважчих заповідей Нагірної проповіді – це любов до ворогів, яка зобов’язувала молитися за тих, хто переслідує, та відповідати добром на зло, щоби бути досконалими, як і Отець наш Небесний досконалий (Мт 5, 38-48).
Неодноразово Господь ставив дуже радикальні вимоги для своїх учнів: «І коли твоя правиця тебе спокушає, відітни її і кинь геть від себе: ліпше тобі, щоб один твій член загинув, аніж щоб усе твоє тіло пішло в пекло» (Мт 5, 30). «Не можете служити Богові й мамоні» (Мт 6, 24) або «Коли хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе, візьме свій хрест та й іде за Мною» (Мт 16, 24). Це вимагало готовності до самопожертви та здійснення безкомпромісного внутрішнього вибору. Втім учні Ісуса завжди мали вільний вибір: «Коли хто хоче…».
Однак є один єдиний випадок прямого, негайного й настійливого наказу: «Ісус зараз же звелів своїм учням сісти в човна й плисти раніше за Нього на інший бік, а Він тим часом відпустить людей» (Мт 14, 22). Паралельне місце у Марка: «І відразу ж звелів своїм учням сідати в човен і плисти поперед нього на той бік до Витсаїди, – поки він відпустить народ». Грецьке дієслово anankadzo перекладається «силувати», «змушувати», «заставляти». Ісус за будь-яку ціну хотів уникнути натовпу, який бажав зробити Його земним царем після помноження хлібів та насичення більше п’яти тисяч людей.
Не знаю, що було важче у той момент для Господа – відправити дванадцять апостолів у човен чи розпустити кільканадцятитисячний натовп? Учні Ісуса власноручно роздавали помножений хліб і рибу, а тепер Господь їх просто відправив, змусив віддалитися. Що відчували апостоли, яких позбавили можливості не просто церемонії нагородження, а інтронізації царя?
Нам завжди хочеться земного тріумфу, комфорту, достатку, повного забезпечення та відсутності будь-яких проблем. Але Ісус ніколи не приховував труднощів християнського життя від своїх послідовників. Саме тому він змусив учнів сісти в човен: «Човен уже був посеред моря і його кидали хвилі, бо вітер був супротивний».
Човен уночі – це образ нашої душі, яку звідусіль б’ють хвилі пристрастей та життєвих турбот. Супротивний вітер – це підступи диявола, який намагається перешкодити у виконанні Божих наказів та потопити спільноту спасіння. Самота учнів – це випробування нашої віри, коли здається, що Господь забарився і залишив нас на поталу бурі. Однак Він завжди приходить і простягає руку: «І зараз Ісус, простягнувши руку, схопив його та й каже йому: “Маловірний, чому ти засумнівався?”».
Ще один раз станеться те саме – вибір Царя. Тоді Понтій Пилат сказав до юдеїв: “Ось цар ваш.” Ті ж закричали: “Геть! Геть! Розіпни його!” А Пилат їм: “Маю я вашого царя розіп’ясти?” І відповіли первосвященики: “Нема в нас царя, тільки кесар!”» (Йн 19, 14-15). Власними устами, що колись споживали помножений хліб і рибу, весь народ тепер відмовився від Ісуса.
Також римські окупанти у преторії й самі фарисеї під хрестом з насмішкою проголошували Ісуса Царем Ізраїлю: «Інших спасав, – себе спасти не може! Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в нього» (Мт 27, 42). Ось така була справжня урочиста інтронізація.
І знову Ісус заздалегідь перед тим, ще в Гетсиманському саду, відпустив своїх учнів: «Тож він спитав їх ще раз: “Кого бо шукаєте?”. А вони: “Ісуса Назарянина”. “Сказав же вам, – озвавсь Ісус, – що то я. Коли, отже, шукаєте мене, то відпустіть оцих, щоб ішли собі”» (Йн 18, 7-8). І ніхто, крім наймолодшого Йоана, не залишився до інтронізації на хресті. Однак Господь Ісус завжди приходить і простягає руки між небом і землею.
фінансово.
Щиро дякуємо!
