Роздуми над Словом Божим на вівторок ХХVІІ звичайного тижня, рік І
Марта вчинила як хороша господиня — якою вона і була. Де ж тоді її помилка? Марта вчинила як господиня, а Марія вчинила так, як Ісус, її господар, — у цьому й відмінність. Ісус не сказав, що Марта вибрала погану частку, тільки — що Марія вибрала кращу. Бо покора — це скорочений шлях, це ключ до того, щоб Бог не вмів не заступатися за нас, не рятувати нас.
Хто сидить у ногах і слухає? Марія зайняла позицію вірного собаки. Я б навіть сказала — цуценяти, бо в цьому уривку вона нагадує іншу жінку: ханаанянку, яка теж не побоялася прирівняти себе до щенят, аби випросити в Ісуса зцілення для своєї дочки. І саме тоді Ісус її вислухав. Так само, як вислухав Марію, а не Марту, щоб воскресити Лазаря. Чому ж Бог так любить цю нашу поставу? І хіба Він не хоче нас цим принизити?
Мені здається, що той, хто не обурюється, читаючи уривок про щенят уперше, просто лицемірить. Я теж так обурювалася, доки одного разу не згадала, що означає тримати цуценя в руках. Чи може там ітися про погорду і приниження? Для них не залишається ніякого місця — все заміщує собою замилування і бажання захистити отаке одне з найбеззахисніших створінь на світі.
Ми можемо воювати, робити все від нас залежне, щоб наше життя було кращим і світлішим, також і для того, щоб запросити в нього Ісуса і щоб Йому там було комфортно. А можемо просто сісти в ноги Ісуса — і так творити своє життя.
Покора — це скорочений шлях. А ми такі недовговічні, що можемо встигнути дійти туди, куди хочемо, тільки такою дорогою.
Деколи нам справді треба бути воїнами і здобувати Царство Боже силою; але воїни повинні пам’ятати, що все-таки господарем нашого життя має залишатися Ісус. І що навіть воїни мають у потрібний момент ставати просто солодкими Ісусовими цуценятами…
фінансово.
Щиро дякуємо!
