Святість — «радикальна» у своїй сутності, радикальна своєю іншістю.
Створена на образ Творця, радикально іншого, людина стає справжньою, автентичною, коли намагається стати радикальною в прояві своєї любові — не сили, не знання, не будь-якого іншого хисту, а саме здатності ділитися собою, щоб утверджувати в житті іншого: радикальний тріумф самої любові.
Найбільш небезпечна й деструктивна та концепція святості, яка творить паралельний щодо Божої дійсності світ, боїться забруднитися обмеженнями та слабкостями людської природи, позбавляє гідності людської особи тіло людини, а світ людини — його потенціалу бути трансформованим у царство Божої любові.
Відчинити двері для Божої благодаті та її радикальної іншості вимагає відваги.
Переступити через поріг і вийти назустріч іншому вимагає відважної любові — риса воїна. Двері, відчинені мною для Божої благодаті, — ті самі, які Божа благодать залишає відчиненими для мене, щоб іти у світ людей. Двері відчинені — вимагають воїна, що готовий боротися за свої ідеали, живучи відповідно до власних цінностей.
Християнин завжди повинен мати місію, завжди має бути в дорозі, бути в русі, у боротьбі за кращу версію себе, за глибшу вірність Творцеві — бути автентичним, вірним Богові в собі, а отже — Євангельським цінностям у людському суспільстві.
Чому ми зазвичай говоримо про святість як про феномен довершеності в минулому, хронологічно обмежений? Хіба це не атрибут самої Вічності, що проявляється в усіх можливих часах і культурах? Чи ми готові розмовляти про святість в епоху «динамічного майбутнього», у час штучного інтелекту, нано- та біотехнологій, генної інженерії? Чи у нас є для цього слово??? Гадаю, «автентичність», «справжність» — одне з тих, яке найкраще передає значення терміну святість у сучасному світі…
З виступу на форумі «Відкриті двері УГКЦ»
фінансово.
Щиро дякуємо!
