Урочиста консекрація храму святого Йосифа, Робітника відбулася у його спомин, 1 травня, у Зведеневці Вінницької області.
Село Зведенівка на Вінниччині. Упродовж більш ніж двохсот років його існування тут завжди жили люди різних віровизнань. Жили і католики, але католицького храму тут не було. На початку ХХ століття родина Сабанських, котрим належали землі, на яких стоїть село, мали намір його побудувати, але, здійснити цей намір їм, з якихось причин не вдалось. Тим більше було неможливо отримати зведенівським католикам свій храм тоді, коли храми у віруючих відбирали — в роки безбожної комуністичної влади. Щоб прийняти Таїнство або помолитись, вірні із Зведенівки йшли 20 кілометрів до діючого римо-католицького храму в Мурафі, а частіше — їхали до Шаргорода. А священик о. Войцех Дажицький, котрий деякий час жив у Мурафі, казав, що настане час, коли і у Зведенівці, і в інших селах, будуть свої храми. До спроби отримати свій храм зведенівські католики вдались у 1973 році. Це була спроба збудувати невеличку каплицю на цвинтарі. Збудувати вдалось тільки фундамент, але його було зруйновано бульдозером. Вірні, однак, від свого наміру не відмовились: каплицю їм вдалось побудувати, потім до неї було прибудовано веранду, щоб можна було збиратися для Літургії і спільної молитви у будь-яку погоду. Але здійснились слова о. Дажицького вже в незалежній Україні. В останні місяці існування Радянського Союзу — 11 грудня 1990 року в селі було зареєстровано римо-католицьку релігійну громаду, а у 1994 році її віряни заклали фундамент свого храму. Великий особистий внесок у його будівництво зробив перший настоятель зведенівської парафії о. Станіслав Шуляк: завдяки його клопотанню було розроблено проект, за його участі вирішувались усі організаційні питання, пов’язані з будівництвом. Свою землю під будівництво храму добровільно передали Марія Кучинська та її зять Альберт Соловйов.
Фото: Анастасія Липівська
Як написав у своїй книзі «Католицька Святиня на Зведенівських пагорбах» історик і краєзнавець Анатолій Нагребецький «Ще було далеко до звершення будівництва костелу, а у напівготовому підвальному приміщенні уже відбувалися відправи. … Багато днів і років проминуло з тих пір, коли отець Станіслав Шуляк освятив перший камінь на будівництво фундаменту під майбутній храм для зведенівських прихожан Римсько-католицької громади. Але в пам’яті людей села назавжди залишаються спогади про добрі справи усіх мешканців села, керівників господарств та організацій».
Про ці та багато інших фактів, пов’язаних з історією будівництва зведенівського храму, розповів в середу 1 травня пан Францішек Столяр, котрий довгі роки очолював парафіяльну раду. Пан Францішек з вдячністю назвав імена священиків, котрі опікувались зведенівською парафією. Це Станіслав Шуляк, Генріх Осора, Павло Снігур, Ян Дзядкевич, Богуслав Бембенік, Станіслав Вінярський, Петро Кучер, Роберт Патрак, Олександр Шавшин та нинішній настоятель о. Микола Невський. А закінчивши розповідь, передав символічний ключ від храму ординарію Кам’янець-Подільської дієцезії єпископу Леону Дубравському, котрий в цей день звершив консекрацію парафіяльного храму св. Йосифа, Робітника.
«Консекрація храму, — сказав для CREDO владика Леон, — це велика подія. В першу чергу для парафії, для громади міста або селища. Але й для дієцезції й усієї Церкви. Храм — це місце, де земля єднається з небом. Тут ми отримуємо Таїнства з самого початку нашого життя до його завершення. Ми говоримо, що приходимо до храму, але можна сказати, що це храм супроводжує нас протягом усього життя». Його Преосвященство навів такий приклад: одна дівчина була свідком того, як безбожна влада закривала святиню там, де вона жила. На її очах енкаведисти наклали кайданки на руки священика і вивели його з храму. А коли більш ніж через п’ятдесят років церкву повернули, вона — тепер вже бабуся поважного віку і з палицею — спішила якомога скоріше прийти до повернутої храмової будівлі, щоби хоча б «винести сміття». Протягом усіх цих років вона щодня приходила під двері відібраного храму і молилась Розарій за те, щоб він знову став домом Божим. «Отже, — питає владика, — хто мав рацію? Ця жінка, чи злодії — Сталін, Гітлер і їм подібні — які хотіли відібрати в людей віру. І це один з безлічі прикладів, які свідчать про те, що віра, правда, любов завжди перемагають».
«Для мене, — сказав о. Микола Невський, — ця подія довгоочікувана. Адже я з цього села, тут я виріс, і цей храм будувався на моїх очах. Як і усі католики нашого села, я чекав цього дня і радію, що він настав. Та й не тільки католики: адже до його будівництва були причетні і люди некатолицького віросповідання. І цей храм служитиме усій громаді нашого села».
У проповіді під час очолюваної ним урочистої св. Меси єпископ Леон Дубравський порівняв консекрацію храму з хрещенням людини. «Як людина через Таїнство Хрещення єднається з Богом, так і консекрована храмова будівля належить Богу, служить тільки і виключно справам Божественного культу і нічого іншого в ній відбуватися не може. Господь Ісус нам наочно це показав, виганяючи х храму торговців». Його Преосвященство підкреслив різницю між язичницькими храмами, ізраїльською святинею і християнськими храмами, яка полягає в тому, що в християнських храмах «завжди перебуває Христос, Який сам приносить жертву … Саме тому, ми приходимо сюди щонеділі. Зараз костелів, церков, молитовних будинків дуже багато — було б бажання туди приходити. Але таке бажання є, на жаль, не в усіх». Посилаючись на спомин покровителя храму — св. Йосифа, Робітника — , Його Преосвященство сказав, що його приклад вчить нас, що батьки не тільки повинні передавати віру своїм дітям, але й навчати їх працювати і цінувати гідність людської праці.
«Наш же обов’язок — підбив підсумок владика, — передавати віру прийдешнім поколінням, щоб цей храм ніколи не був порожнім».
«Я не маю можливості звертатися до вас часто», — сказав єпископ-ординарій парафіянам і гостям урочистості. І ці його слова пояснюють, що у своїй проповіді він не обмежився тільки темою консекрації храму, а говорив про виклики сучасності. Так, витягнувши з кишені мобільний телефон, він сказав: «Дякую Богу, в роки мого дитинства і юності цього не було. Ця річ негативно пливає на розум і серце, робить людину залежною. Створена, щоб покращити людям умови їхнього спілкування, вона навпаки позбавляє людей можливості нормального спілкування. Як спілкування між собою, так і спілкування з Богом. Адже якщо спитати, хто щодня читає Святе Писання, позитивну відповідь дадуть одиниці, а на, питання хто користується мобілкою, «так» скажуть усі. А скільки справ знаходять члени родин, щоб не молитися разом? Пам’ятаймо: коли відходить молитва і Святе Писання, приходить диявол».
Навівши приклад учасника Другої світової війни, котрий на питання сина чи вбивав він людей, дав мудру відповідь: «Я не вбивав, я захищав країну», владика торкнувся і нинішньої війни, що точиться на Сході: «Ця війна потрібна дияволові. Але Бог сильніший! Він сильніший і за ті виклики, які ставить перед родинами гендерна ідеологія та інші деструктивні ідеології. Починається травень, місяць особливо присвячений Божій Матері. Тому я прошу в кожній родині щодня молитися Літанію до Пресвятої Діви Марії. Ваша молитва захистить країну, захистить родину».
«Те, що відбувається сьогодні, — сказав пан Іван Вітюк, котрий очолює парафіяльну раду з 2005 року, — найбільша радість у моєму житті. І, мабуть, не тільки у моєму. Багато років ми намагалися робити все, що від нас залежало, щоб цей день настав. Отже, не можемо не радіти».
фінансово.
Щиро дякуємо!
