Приймаючи у Ватикані відповідальних за душпастирство покликань, Святіший Отець поділився деякими напрямними в цій ділянці, наголошуючи на тому, що дбання про покликання не має нічого спільного з вербуванням членів якогось клубу.
Душпастирство покликань — це завдання не окремих лідерів, але всієї спільноти. Про це нагадав Папа Франциск у промові, приготованій з нагоди зустрічі з учасниками симпозіуму, організованого Радою єпископських конференцій Європи, що зібрав у Римі відповідальних за душпастирство покликань у єпископатах континенту. Під час зустрічі, що відбулася в четвер, 6 червня 2019 р., Святіший Отець вручив приготований текст її учасникам, надавши перевагу тому, щоб сказати кілька слів експромтом, повідомляє Vatican News.
У заздалегідь приготованій промові Святіший Отець вказав на три напрямні, якими є святість, спільність та саме покликання, в поєднанні з поняттями «щастя», «свобода» і «разом», беручи також до уваги покликання до «особливого посвячення».
Святість
Як зауважує Глава Церкви, коли йдеться про покликання, думка відразу лине до молоді, адже молодість — це «привілейована пора» для здійснення життєвого вибору. Однак не слід забувати, що «покликання — це шлях, який триває все життя». Отож покликання стосується молодості як часу для зрозуміння того, який напрямок слід вибрати, щоб відповісти на Боже запрошення, і дорослого життя «в перспективі плідності й розрізнення добра, яке треба здійснити».
«Життя призначене для того, щоби принести плід в любові, й це стосується покликання до святості, яке Господь дав усім, кожному на його власному шляху», — пише Папа. Ми схильні думати про покликання як про «індивідуальну пригоду», в той час як «ніхто не спасається сам; святими стаємо разом».
Спільність
Далі Святіший Отець стверджує, що душпастирство не може не бути «синодальним», тобто вираженням «спільного прямування вперед». За його словами, «нові покликання зроджуватимуться із сопричастя Церкви».
«Лише визнаючи себе насправді спільнотами — відкритими, живими й інклюзивними, —ми станемо спроможними до майбуття. Саме цього прагне молодь», — наголошує він.
Покликання
Папа звертає увагу на те, що слово «покликання» не «застаріле», як дехто вважає. Є спільноти, які вирішили не використовувати цього слова, мовляв, «молодь його боїться». Але це «помилкова стратегія». Ми натомість потребуємо «захоплених чоловіків і жінок, мирян і богопосвячених», які своїм життям «спроможні звіщати щастя, що випливає з їхнього покликання».
Щастя
Бути «знаком радості» — це дуже важливий аспект у наш час, коли «ідол нарікання» має чимало послідовників. «Щастя, натомість, — пише він, — є глибшим, воно триває навіть і тоді, коли пропадають радість та ентузіазм, як також тоді, коли приходять труднощі, біль, знеохочення, розчарування. Щастя триває, бо ним є сам Христос, дружба з яким — нерозривна».
Свобода
Як зауважує Папа, слово «покликання» справді може викликати страх у молоді, оскільки його часто плутають «із проектом, який відбирає свободу». Бог, натомість, «завжди й до кінця підтримує свободу кожного». Й про це слід згадувати, коли супровід викликає залежність чи, що гірше, сліпе копіювання, бо це «дуже серйозна проблема», яка стає на заваді «зростанню та зміцненню свободи».
Разом
«Ніхто не може здійснювати життєвий вибір лише для себе; покликання завжди є для інших та з іншими», — зазначає Святіший Отець. «Господь ніколи не кличе лише як окремих осіб, але завжди всередині братерства, щоб ділитися Його задумом любові». Це означає, що «душпастирство покликань не може бути завданням лише окремих лідерів, але спільноти».
Покликання до особливого посвячення
Папа висловлює впевненість у тому, що Святий Дух не перестає пробуджувати покликання до священства й богопосвяченого життя. Тому він заохочує людей, відповідальних за душпастирство покликань, «вкладати ще більше енергії в започаткування процесів та розширювання простору братерства, яке захоплює інших, бо живе Євангелієм».
«Маю на думці щиру працю безлічі священиків, дияконів, богопосвячених осіб і єпископів, які щодня чесно та самовіддано жертвуються служінню для молоді. Їхня праця — це ліс, що росте, не здіймаючи галасу», — пише Святіший Отець, закликаючи:
«Не бійтеся виклику звіщати покликання до богопосвяченого життя та до рукоположеного служіння. Церква цього потребує. А коли юнаки й дівчата зустрічають богопосвячених осіб, гідних довіри — не тому, що вони досконалі, але тому що позначені зустріччю з Господом, — то вміють відчути смак інакшого життя й запитувати про їхнє покликання».
Говорити з молоддю її мовою
У своєму слові, сказаному експромтом, Наступник святого Петра наголосив, що праця з покликаннями «не може й не повинна бути прозелітизмом», схожим на спроби залучити нових членів до якогось клубу. В цьому контексті він піддав критиці практику «вербування покликань», коли у відповідь на брак покликань у власній країні кандидатів до монастиря збирають в інших.
Папа також вказав на потребу в людях, які допомагають молодій людини обирати своє покликання — чи мирянське, чи чернече, чи священницьке, — ведучи їх до діалогу з Господом, щоб запитувати в Бога: «Чого Ти очікуєш від мене?» За його словами, «праця з молоддю вимагає чимало терпеливості, вміння вислухати».
Така праця також потребує «навчитися мови сьогоднішньої молоді», бо «ми іноді говоримо до них так, як звикли говорити до дорослих». Тож неабияким викликом є «виклик комунікації».
фінансово.
Щиро дякуємо!
