Щоб прощати, потрібно мати віру

Роздуми над Божим словом на понеділок ХХХІІ Звичайного тижня, рік І

 Лк 17,1-­6

Ісус сказав до своїх учнів: «Неможливо, щоб не з’являлися спокуси. Однак горе тому, через кого вони приходять. Ліпше такому було б, коли б млинове жорно прив’язано йому до шиї, і він був кинутий у море, ніж щоб він спокусив одне з цих малих. Уважайте на себе! Коли згрішить твій брат, докори йому й, як він покається, прости йому. І коли сім раз на день він згрішить проти тебе й сім раз повернеться до тебе та й скаже: каюсь, — прости йому». Апостоли сказали Господові: «Додай нам віри». Господь же сказав: «Якби ви мали віру, як зерно гірчичне, сказали б цій шовковиці: Вирвися з корінням і посадися в морі, — і вона б послухала вас».

Хтось, почувши слова сьогоднішнього Євангелія, може спитати: «Як Христос може чекати, що я буду прощати того, хто так сильно мене образив або так часто завдає мені болю? Чи Він не розуміє, як важко прощати, що все одно просить про це?» Можемо почуватися глибоко скривдженими або зрадженими. А буває, що постійні взаємні непорозуміння приводять нас до стану вічного роздратування та смутку. Але Ісус закликає нас прощати. У цьому проханні немає жодних варіантів чи умов, за яких його можна не виконати. Треба зробити тільки так, як говорить Господь.

Апостоли тоді вигукують: «Додай нам віри» (Лк 17,5), бо «це так важко, а в нас і близько немає такої віри, щоб реалізувати це». Та Господь не згоден із ними. Все, що їм потрібно, за Його словами, — це мати віру розміром хоча б із крихітне гірчичне зерно.

Тема прощення часто пов’язана з болем, який ми пережили. Але прощення — це лиш одна частина рівняння, особливо коли йдеться про якісь серйозні рани або злочини. Ісус Христос зовсім не хоче, щоб ми зберігали якісь образливі, болісні стосунки, коли кривдник навіть не збирається робити жодних спроб для зміни ситуації. Не можна своїм прощенням­ та бездіяльністю дозволяти іншим чинити насильство, фізичне чи моральне. У таких ситуаціях ми справді потребуємо допомоги ззовні, щоб розірвати стосунки, які руйнують нас, і почати шлях до зцілення.

Та перш ніж торкатися таких важких і серйозних тем, почнемо з простих прикладів. Навколо є безліч «звичайних» подразників, які можуть виводити нас зі стану рівноваги. Це може бути водій, що «підрізав» нас на дорозі, чи дитина, яка кричить на весь дім. Якраз такі ситуації можуть стати для нас гарною практикою прощення і прийняття інших! Керуйся тією вірою, яка в тебе вже є, і роби те, що можеш зробити сьогодні. І це обов’язково принесе плоди. Просто продовжуй втілювати в життя молитву:

«Господи Ісусе, я не можу простити власними силами. Але Ти — Бог, Ти можеш усе. Ти сам у мені прости всім моїм кривдникам і сам у мені їх люби, бо я хочу їм простити і надалі їх любити.»

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.

Підпишіться на канал «Слово між нами» у Telegram та приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.