У суботу 21 січня 2023 р. у Варшаві завершився дієцезіяльний етап беатифікаційного процесу о. Станіслава Шульмінського SAC.
Цей майбутній блаженний, священник із Товариства Католицького Апостольства, більшу частину життя був пов’язаний з Україною. Він народився 1894 р. в Одесі, мешкав у Кам’янці-Подільському, де здобув середню освіту. В Житомирі він уже навчався в семінарії, а потім продовжив освіту в Тарнові. Священицькі свячення прийняв 1923 року.
З 1927 року, декретом Луцького єпископа Адольфа Шельонжека, о. Станіслав Шульмінський був призначений викладачем у семінарії. Прагнучи реалізувати свій давній задум про богопосвячене життя, 1928 року вступив до Товариства Католицького Апостольства (паллотинів). Заради єднання християн заснував 1937 року товариство «Апостольство Єднання». У 1939-му був посланий до нової паллотинської парафії Пресвятої Трійці, в Окопах на кордоні з СРСР. Але через початок Другої світової війни до неї так і не дістався, вирушивши на схід, до Луцька і Дубна. Там був заарештований радянською владою та ув’язнений у Барановичах. Отець не перестав виконувати священицькі обов’язки: звершував Таїнства, сповідав, підтримував в’язнів. Радянські спецслужби визнали його «агентом Ватикану» і засудили до п’яти років каторжних робіт.
Перші прохання про початок беатифікаційного процесу Слуги Божого Станіслава Шульмінського надійшли у 1940‑х роках, майже одразу після завершення Другої світової війни. А коли 1985 року в паллотинській польській провінції постав Центр постуляції, співбрати зайнялися безпосереднім приготуванням матеріалів до беатифікації.
Від 1993 року справою беатифікації зайнявся новий директор Центру, о. Герник Кетлінський. Після тривалих приготувань справа о. Шульмінського була включена до процесу 16 мучеників ХХ століття в Росії, й архієпископ Тадеуш Кондрусевич 31 травня 2003 року відкрив процес. Однак потім настала реструктуризація групи мучеників — із неї видалили всіх не-громадян Росії. Про це повідомили настоятеля Провінції Христа Царя у Варшаві, й 2018 року у Варшавсько-Празькій курії процес беатифікації о. Станіслава Шульмінського продовжили.
Урочисте завершення дієцезіяльного етапу його прославлення відбулося в санктуарії Божої Матері Переможниці, покровительки Варшавсько-Празької дієцезії. Останню сесію очолив єпископ Ромуальд Камінський. У ній взяли участь численні паллотини та гості. З України приїхав настоятель делегатури Божої Матері Фатімської о. В’ячеслав Гриневич SAC.
Як зазначив настоятель Варшавської паллотинської провінції Христа Царя о. Вальдемар Павлік SAС, справою Божого Провидіння є те, що дієцезіяльний процес о. Станіслава Шульмінського завершується під час Тижня молитов про єдність християн — адже він може стати ідеальним екуменічним покровителем.
Читайте також:
Майбутні святі чоловіки Римо-Католицької Церкви в Україні
Ще з часу навчання в Любліні Шульмінський захопився ідеєю примирення християн Заходу та Сходу і навернення Росії згідно з Фатімською обітницею. Маючи змогу після нападу Німеччини на СРСР разом з іншими полоненими поляками вийти на волю, добровільно залишився у таборі в Ухті, щоби продовжити служити іншим засудженим. Там 27 листопада 1941 р. перейшов до дому Отця внаслідок фізичного виснаження, суворих кліматичних умов та завданих побоїв. Похований на місці заслання, вірний своєму священицькому покликанню та прагненню Христа, щоб «усі було одно» (Йн 17,21).
Тепер документи беатифікаційного процесу будуть переслані до Дикастерії у справах святих, яка має дослідити життя кандидата. Якщо Папа визнає, що о. Станіслав Шульмінський був убитий з ненависті до віри, це відкриє шлях до його прослави як іще одного блаженного української землі.
Як розповідає постулатор його процесу, о. Пшемислав Краковчик SAC, о. Шульмінський був великим прихильником примирення Католицької Церкви з православ’ям і гаряче прагнув навернення росії.
«Він сам себе склав у жертву за це примирення. У нас є його перші нотатки із духовного щоденника з 1919 року — вже тоді він записав, що складає Богу своє життя в жертву за навернення росії та за кохане Поділля, звідки походила його рідня. Він послідовно жертвував за це всі свої молитви, страждання зречення: під час Великого Посту не їв і не пив нічого крім хліба й води, це було тим, що він жертвував Богу за навернення росії. Він знав, що більшовизм, який там шириться, становить велику загрозу не лише для росії, але для всієї Європи, ба навіть для цілого світу. Ще не знаючи Фатімського послання, він виконував те, про що просила Божа Матір у Португалії», — розповів постулатор.
«Він хотів поїхати у конкретне місце, в Казахстан, де були його родичі, виселені з Поділля. У його листах видно, що це продумане рішення, і він рахувався з можливістю загибелі. Він знав, що якщо мучеництво прийде, то це буде прославою для Господа Бога, а не жодною втратою».
За матеріалами: РКЦ в Україні, Szulminski.pl, Opoka
фінансово.
Щиро дякуємо!
