Як священник, він не міг спокійно дивитися на рутину в житті віруючих, на звикання до релігійних ритуалів і втрату їх розуміння, на брак духовного життя і занепад контакту з Богом.
Дехто навіть казав, що Вікентій Паллотті прагне «розбудити велетня».
Літургійний спомин цього італійського святого припадає на 22 січня.
Не чекав, поки хтось дасть свідчення
Вікентій Паллотті чудово розумів людей, які впали в рутину молитовних практик, ходять до церкви на недільну Службу Божу просто за звичкою. Він прекрасно розумів тих, хто вважав, що вчення Ісуса з Назарета вже немовби «не для наших часів». Розумів він також людей, чия віра згасла або ледве тліла.
Він щодня їх зустрічав на вулицях Рима, де народився і прожив 55 років, більшість яких були віддані священницькому служінню. Як священник, він не міг спокійно дивитися на цю рутину і занепад духовного життя, тому дуже хотів оживити віру в народі. Він усіх закликав до оживлення віри, а для цього шукав і використовував усілякі можливі засоби.
Найкраще він це робив, однак, приваблюючи і ведучи за собою натовпи людей завдяки прикладові власного життя. Він сам, перший давав свідчення віри, немовби завжди робив той самий «перший крок». Не чекав, аж інші це зроблять. Навіть більше: він усвідомлював, що інші чекають на його свідчення, на його приклад; що від священника очікують саме такої позиції. Він ішов назустріч, щоби принести Христа тим, хто жив довкола нього. Однак мав надзвичайну чутливість, немовби якесь додаткове чуття: розумів, що оживлення віри це завдання не тільки для кліру, що цього не досягнеш виключно проповідями і конференціями. Свідчення віри не можна вимагати тільки від священників — воно потрібне від усіх віруючих.
Щось робити самотужки — замало
Паллотті своїми думками й планами випереджав свій час, а жив він на межі XVIII i XIX століть. Він прагнув до єднання, до поєднання сил, до співпраці. Усвідомлював, «один у полі не воїн», своїми силами багато не зробиш. Завдяки співпраці, спільним зусиллям можна осягнути набагато більше! Отець Вікентій прагнув, щоби свідків Ісуса Христа було якомога більше. Тому 1835 року він заснував Товариство католицького апостольства, яке об’єднало священників, богопосвячених, а насамперед — мирян (що на ті часи було чимсь абсолютно нечуваним). Члени цього Товариства прочитували знаки часу: вслуховувалися в потребу моменту, а потім, через різні акції, виходили з ініціативами, намагалися розв’язати поточні проблеми суспільства, йшли з допомогою до потребуючих. А підставою для всіх їхніх ініціатив було одне прагнення: оживити віру, наблизити людей до Бога.
Учив, що значить «євангелізувати»
Залучаючи багато людей та різні середовища в одну справу, Паллотті стикався з численними завданнями для апостольської праці. Він ніколи не втікав від людських проблем, людської бідності і страждання. Прагнув бути «усім для всіх». Він був капеланом для злочинців по в’язницях, для хворих по лікарнях, для працівників і службовців по воєнних фортах. Був батьком для сиріт, благодійником для безпритульних і вбогих, сповідником для найбільших мерзотників, опорою та підтримкою для тих, хто пробував вкоротити собі віку. Розрадою для розбитих і пригнічених. Він давав свідчення Нескінченної Любові, яку насамперед сам пізнав, а потім нею ділився.
Вікентій Паллотті ніколи не робив ставку на себе, не себе проповідував. Не він, але Бог! Він, людина, був тільки відбитком, відблиском Ісуса. Цим свідченням віри отця Вікентія ми захоплюємося донині; від нього можемо вчитися, що таке євангелізувати — жити по‑християнському, включатися в життя Церкви.
Все, що він робив, провадило до Христа
Один із художників намалював портрет св. Вікентія Паллотті, одягненого в чорну сутану з поясом і пелериною, який у лівиці тримає хрест, а правицею вказує на Розп’ятого. Можна би запитати: чому митець саме так представив священника?
Окидаючи поглядом усе життя о. Паллотті — його слова, спосіб дій, його письмову спадщину, — можна легко помітити, що він усім своїм життям свідчив про Христа і вказував на Нього. Був Його вірним апостолом і свідком. Усе, що робив Паллотті, у кінцевому підсумку провадило до Христа: його життєвим пріоритетом було пробудити, струсонути, оживити віру.
Прагнення о. Вікентія продовжують нині своєю харизмою та апостольськими завданнями священники і брати-паллотини (Товариство католицького апостольства, SAC). Уже на перших сторінках Уставу паллотинів уміщено запис, що харизмою спільноти є оживлення віри та розпалювання любові. Донині паллотини об’єднують зусилля та здійснюють численні ініціативи у близькій співпраці з мирянами. Бо разом ми завжди можемо більше, ніж поодинці!
Довідка
Товариство католицького апостольства (отці-паллотини) провадять в Україні 10 душпастирських осередків, зокрема дві парафії в Одесі, та два санктуарії — один в Одесі й один у Довбиші. Фатімський секретаріат був створений в Україні ще 2013 року. Сестри-паллотинки працюють у чотирьох місцевостях Кам’янець-Подільської, Києво-Житомирської дієцезії та Львівської архідієцзії. Сестри-паллотинки, які служать в Україні, належать до Польської провінції, натомість отці-паллотини мають українську Делегатуру Божої Матері Фатімської.
фінансово.
Щиро дякуємо!
