Протягом п’яти днів наприкінці квітня у Львові та Києві відбулись семінари, презентації та робочі зустрічі, мета яких – сприяння розвитку паліативної опіки в Україні.
Паліативна допомога – це комплекс дій, якщо у пацієнта невиліковна хвороба. Вона потрібна для того, щоб забезпечити хворому якомога краще життя та полегшити становище його близьких, запобігати стражданням і полегшувати їх, якомога раніше виявляючи проблеми, що постають із часом, і надаючи адекватне лікування. Паліативна допомога включає в себе також психосоціальну та моральну підтримку.
Відповідно до сучасних міжнародних концепцій, паліативна медицина має бути невід’ємною, інтегрованою складовою медичного обслуговування та соціальної опіки. Декларація ВООЗ (1990) та Барселонська декларація (1996) закликають усі держави світу включити паліативну допомогу в структуру національних систем охорони здоров’я. Навчити і допомогти в цьому українським лікарям погодилися британські колеги.
На сьогодні в нашій державі 80% невиліковних хворих приречені на страждання, бо дуже важко отримувати сильнодійні, наркотичні знеболювальні препарати. Найтяжчим є становище онкохворих по селах.
Офіційні дані про смертність в Україні свідчать: щороку принаймні 80 тисяч хворих на рак страждають від сильного болю. Це не враховуючи інших пацієнтів, наприклад тих, що живуть із ВІЛ, туберкульозом тощо. Всі ці люди відчувають періодичний гострий або хронічний біль.
Допомогти таким хворим медики не можуть, бо процедура отримання наркотичних знеболювальних жорстка, сказано у звіті Human Rights Watch. Організація дослідила основні підходи надання паліативної допомоги в Україні. «Немає підстав, щоб люди були змушені проводити останні місяці життя у муках. Сильний біль можна вгамувати. Україна тільки повинна вдосконалити закони порядку обігу наркотичних засобів», – каже старший дослідник з питань охорони здоров’я Human Rights Watch Дідерік Ломан.
Ця міжнародна організація відзначає, що в Україні не застосовується пероральний морфін, який ВООЗ вважає одним із найнеобхідніших препаратів для невиліковних хворих. В українських лікарнях тимчасове полегшення від морфіну можна отримати лише через ін’єкції, і вводити його потрібно щонайменше шість раз на добу. Ліцензію на зберігання морфіну дістають тільки центральні районні лікарні, куди жителям сіл дістатися здебільшого проблематично. Виправити становище можна було б за наявності достатньої кількості хоспісів, та їх обмаль. Зараз в Україні функціонує всього дев’ять таких стаціонарних закладів і 10 паліативних відділень на базі лікарень. Ці установи розраховані на 650 ліжок, тоді як мінімальна потреба – 3000 ліжок, відзначають експерти.
Під час візиту британських колег ─ представників як медичних закладів, так і церковних структур ─ було проведено шерег спеціалізованих зустрічей для лікарів, духовенства, студентів та інших зацікавлених. Організатором були Карітас України і Регіональна комісія церков Північно-Східної Англії.
>
Зокрема, на зустрічі 25 квітня у Львові, в конференц-залі Шпиталю ім. Митрополита Андрея Шептицького, за сприяння Карітасу України було презентовано дослідження с. Йосафати Добрик «Паліативна допомога як протидія евтаназії».
На публічному семінарі 26 квітня у Києві зустрілись представники Ліги паліативної допомоги, міжнародного фонду «Відродження», представники державних органів влади, медичних закладів. «Об’єднати зусилля усіх можливих сторін, активізувати місцеві та професійні громади, лікарський потенціал ─ ось які завдання ми ставимо перед собою, ─ каже Дзвенислава Чайківська, організатор зустрічі. ─ Українська влада мусить нарешті реалізовувати принцип субсидіарності, уповноважити профільні заклади правом надавати відповідні соціальні послуги та паліативну опіку, забезпечити доступ і наявність знеболювальних препаратів. Сподіваюся, що британський досвід, перейняття їхньої моделі паліативної медицини стане не просто додатковими знаннями, ─ це має запустити механізм розвитку і зміцнення нашої паліативної системи».
фінансово.
Щиро дякуємо!
