Бог подарував мені щастя мати чоловіка-католика. Не такого, якому було би потрібно показувати, яким є Ісус, а такого, який показує Його мені. Мені здається, що жити з іншим я просто не змогла б. Бо ніколи не уявляла себе поруч із номінальним православним, який живе за принципом: «Ну й що з того, що я не ходжу до церкви, але ж я православний і до католиків перехрещуватись не піду».
Мій чоловік ніколи не казав: «Давай спробуємо пожити разом, і якщо вийде…», а запропонував: «Давай візьмемо шлюб». Шлюб зміцнив наші стосунки і дав нам відчуття присутності Бога у нашому подружжі. Від самого початку наших стосунків постійно молились, і молимось разом, як на відстані, так і поруч. Чоловік-католик не тільки дивиться на те як я молюсь, а й молиться зі мною. Він не просто розуміє, що для мене неможливо пропустити недільну Месу, а й відчуває те, що я.
Ми молилися одне за одного навіть тоді, коли ще навіть не були знайомі. І, як на мене, у цьому весь секрет того, що ми, проживаючи дуже далеко один від одного, зустрілися.
фінансово.
Щиро дякуємо!
