Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
За результатами найсвіжішого опитування компанії Research & Branding Group, майже половина українців не проти, аби в Україні було дві державні мови.
Думаю, причина найчастіше така: всі у нас і так знають дві мови та розуміють дві мови, то чом би двомовність не легалізувати?
А от я (хоч і не Баба Яга), але проти. Бо мало хто розуміє в Україні дві мови. І вже не раз доводилося у цьому переконуватися. Може російську – ще більш-менш, а українську – не завжди, то це точно.
Якось в Києві в затишній, на перший погляд, кав’ярні мені відмовилися принести до кави вершки, «патамушта слівкі єсть, а вєршков нема». А якби я зразу попросила сливку до кофі (а не вискакувала зі своїми вершками до кави), то офіціанти все б одразу зрозуміли.
Суржик в Україні розуміють більше та частіше, ніж якусь там літературну мову, особливо українську. То може зробимо його офіційним, щоб не мучитись?
Бо, канєшно ж, нашо заморачуватися з тою рускою та укрАінскою, якшо можна нормально опщатися і всі всіх понімають. Правда?
Вже звиклося до спілкування в соціумі приблизно такого штибу:
– Мущіна, ви шо? За вами жи хтось йде, притримайте двері!…
– Водітєль, куда ви їдете? Я ж просила: остановіться на зупинці!…
– Женщіна, почьом кіло картошки?…
Але найбільше мені подобається:
– Дєвушка, у вас не буде рубля, щоб я вам дала здачі п’ять?
– Є тільки гривні.
– Яка разніца!
Діствітільно, яка разніца? Всі і так всьо понімають.
demotivators.org.ua
_________________________________________________________
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
