Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Я думаю, що в контексті теперішніх подій, найбільша шкода, яку заподіяв СРСР українцям, це їхнє бачення війни.
Всі ці фільми, на яких ми виросли. Всі ці сивокосі ветерани з повними грудьми орденів, які приходили до нас у школи на дев’яте травня, всі ці пісні, що хапали за серце. "Бери шинель, иди домой…"
Ну, і звісно ж, ці вислови – «Священная война», «святая победа», «воин-освободитель». Повні емоційного забарвлення, вміло продумані радянською пропагандою, щоб викликати благоговійні почуття.
Все це з дитинства вбивало нам в голову не тільки хибну картину конкретно Другої Світової війни (яку ми інакше, як Велика Вітчизняна, не називали, а дехто й досі так називає, наче все, що було до 22 червня 1941-го та після 9-го травня 1945-го нас не стосується), але хибне розуміння війни в принципі.
Для нас вона обсягнута романтикою та обов’язково праведна. Всі, хто на нашому боці — святі ангели, всі, хто на боці ворогів — демони.
Ну, і звісно, тільки безкомпромісні перемоги. Поразки — це не для нас.
І от починається війна. Брудна, підступна, нелогічна, цинічна, кривава, з поразками та втратами — війна як війна.
А ми її не хочемо прийняти. Як же ж так — герої понапивалися. А там — побилися. А там може й вбили когось випадково. А тут — відступили. А там — втратили. І міста руйнуються, і мирні люди гинуть.
І починається паніка. Бо картинка війни ламається, а більшість ще досі намагається втиснути своє романтичне уявлення про війну в реальність. А воно не втискається.
У нас народ взагалі до патетичності і пафосу схильний, а тим більше зараз, коли багатьом здається, що вони всередині якогось героїчного фільму про війну. О жах, Юрій Бірюков назвав солдат "толпенью", як він може, "вонижгерої"!
Скажу вам по секрету — завтра певна частина цих героїв почне з ноги двері в ресторанах відкривати і качати права на абсолютно мирних вулицях. І їх будуть саджати за ґрати, так. Це теж буде. Бо це — звичайні люди, яких до того ж ще добряче потріпала війна. І вони залишаться звичайними людьми. І найгірше, що можна буде для них зробити — це носитися з ними, як курка з яйцем. От тоді вони з війни точно ніколи не повернуться. Ментально. Так і залишаться солдатами, і будуть собі вигадувати війну у мирний час.
Коротше, до чого я. Що треба забути абсолютно все, що колись читали чи дивилися про війну, бо це брехня. Літературна вигадка. Пропаганда. Називайте як хочете. Але — не війна, і тим більше — не наша, теперішня, тут і зараз.
У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
