Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
In vitro як тест ментальності
Коли заходить мова про in vitro (різновид штучного запліднення) я, з холодком по спині, згадую недавній вислів моєї, ніби й віруючої учениці старших класів однієї з варшавських шкіл. Дівчина сказала: «Бог не буде вирішувати, мати мені дітей чи ні!». І десь 85% учнів того класу, які ходять на уроки релігії, попри всі аргументи, були таки за in vitro…
Цей вислів школярки досить влучно віддзеркалює сприйняття дуже багатьох, а скоріш за все більшості. І «віруючих», і навіть практикуючих. Бог – так, заповіді – так (не вкради там, не влупи сильно, не плюй на вулиці, переведи бабуню через дорогу, і т.д.), але коли мова про щось серйозніше, про майбутнє, про глибоке, але своє власне, бажання реалізації – вся побожність або закінчується, або модифікується. Бог? Ну, так…Але Він десь там… А я і мій страх тут. Бо хто на старості кружку води подасть? Для кого я так тяжко працюю?…
Через це навіть натяк Церкви на оцінку і впорядкування однієї з найінтимніших сфер людини сприймається як несосвітенна і дика маячня.
І проблема тут не тільки в якості аргументів проти in vitro (що це безпосередня абортивна діяльність, що з’являється проблема надлишкових ембріонів, яких в світі вже нараховується близько 40 (!) мільйонів, що таке зачаття – це вже ну зовсім космічний аргумент – принижує гідність людини, що діти «з пробірки» набагато хворобливіші за інших і потім часто також безплідні, і т.д.), а в ментальності.
Про це, також влучно, сказала мені одна знайома. Почувши про позицію молодої людини, вона пояснила, що колись, будучи «недільною», але «прогресивною» парафіянкою, тільки й так думала. І це не було наслідком якогось атеїзму чи злісної непокори Церкві. Ні. Просто є речі, в які ніхто не має права пхати носа. Вирішую тільки і виключно я. Таке сприйняття, як сказала та сама знайома – наслідок ментальності всеохоплюючого егоїзму. В площині такої ментальності Церква, і навіть Бог, є лиш оздобним або й недоречним додатком до життя.
Звичайно, про якість сьогоднішнього масового християнства сказано багато і ще не раз можна буде повернутись до цієї теми, бо кожен з нас підмочений «всеохоплюючим егоїзмом». Питання тільки – в якій мірі, і чи дозволяємо ми себе висушити?
_________________________________________________________
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
