Біблійні велетні і трансгуманізм

Трансгуманізм — це не винахід нашої епохи. Це не технологічне, а духовне явище.

Трансгуманістична спокуса така ж стара, як Едем. Йдеться не лише про те, що вона присутня у найдавніших історіях, які люди переповідали одне одному. Я маю на увазі, що демонічні істоти — буквально безтілесні сутності — втручалися в історію, щоб поширювати брехливі обіцянки сатани і спонукати нас ставати схожими на них.

Насправді, — якщо серйозно поставитися до християнської традиції, — вони вже майже досягли цієї мети.

У Книзі Одкровення святий Йоан каже Церкві в Пергамі, що їхнє місто — домівка для трону сатани. Вчені вважають, що він мав на увазі гігантський вівтар Зевса в акрополі міста.

У нього були вагомі підстави для такої асоціації. Один з найбільш недооцінених аспектів Святого Письма — це те, скільки воно містить практичних відповідей язичникам. Ранні християни і стародавні ізраїльтяни не вважали себе мешканцями радикально іншого всесвіту, ніж той, який описували їхні сусіди-язичники. Однак вони вважали себе тими, хто бореться з «демонічною пропагандою» щодо цього всесвіту і його космології.

Наприклад, Зевс кохався (за згодою чи ні) з людськими жінками і плодив напівбогів. Але, згідно з юдео-християнськими писаннями, такі напівкровні істоти не були героями. Вони були демонічними тиранами.

6 розділ Книги Буття прояснює цю історію. Відомий таємничий уривок пише: «Побачили сини Божі людських дочок, що були гарні, та й стали брати їх собі за жінок, хто котру вподобав». Їхнім потомством стали істоти, відомі як Нефіліми або «велетні». Дехто стверджує, що «сини Божі», які народжували дітей з «дочками людськими», були нащадками Сета і Каїна відповідно. Але це пізніша традиція. За часів Христа та у перші століття існування Церкви провідною теорією було те, що «сини Божі» — це занепалі ангели, а Нефіліми, гібриди демонів і людей,— це ті, кого ми могли би назвати первісними транслюдьми.

Книга Еноха, яка не належить до канону Святого Письма, але яку часто цитують у працях Отців Церкви і навіть у Новому Завіті, подає розширену історію цієї допотопної оповіді. Вона описує Нефілімів як тиранів-людожерів, котрі принижували і виснажували Боже творіння, наповнюючи світ «кров’ю і неправедністю». Сказано, що демони, які їх зачали, також навчили людство секретів виготовлення зброї, обробки металів, вироблення косметики і чарів. Такий прогрес у технічних навичках лише посилив здатність людства до самознищення.

Це не так вже й далеко від «злиття» штучного інтелекту з людиною. Люди взаємодіють з безтілесними «надрозумами». Можна уявити, як це поєднання породжує расу вищих транслюдських істот, даючи їм потужні технології, які вони не змогли би розробити самостійно. Потім ці «напівбоги» використовують технології, щоб посилити свою владу як над природою, так і над людством.

Письменниця-трансгуманістка Мартіна Ротблатт проводить ще одну сучасну паралель. Вона прагне того дня, коли можна буде завантажити свій «файл свідомості» у хмарний сервіс, жити там як віртуальна істота, закохатися в ШІ, об’єднати свій файл свідомості з його файлом і створити «дітей, які народжуватимуться як комп’ютерна свідомість, чистий код». Потім цих дітей можна було би завантажувати у роботизовані або штучно вирощені органічні тіла, після чого вони братимуть участь у житті суспільства як повноцінні юридичні особи.

Нефіліми згодом знову з’являються у Святому Письмі під такими іменами, як Рефаїми та Анакіми. Схоже, що до них належить кілька ханаанських народів, одним із останніх нащадків яких був Голіаф. Злих духів, яких Христос та Його учні виганяли з людей, тогочасні євреї вважали душами померлих Нефілімів. Ной, Ісус Навин, Давид та Ісус Христос вели ту саму війну проти того самого транслюдського ворога.

Оповіді про Нефілімів створюють образ людства, яке потрапило під вплив демонізації, та ілюструють наслідки спроби стати подібними до Бога, але без слухняних стосунків із Ним. Повіривши в обіцянку змія, що можна бути «як боги» незалежно від стосунків із Богом, людина ще за життя може так демонізуватися, що після смерті розділить кару демонів.

Але якщо люди можуть демонізуватися, значить, можливий і протилежний процес. Для цього є грецький термін для цього — теозис. Найкоротше визначення, сформульоване святим Афанасієм, отцем Церкви IV, полягає в тому, що Бог «став людиною, щоб ми могли стати богами» — не у прямому сенсі, а щоб розділити божественність Христа, як Він розділив нашу людяність, і вічно відчувати безмежну любов, яка становить внутрішнє життя Трійці. 

Ідея, що найнижчий раб може сподіватися стати дитям Божим і «рівним ангелам», вразила стародавній світ, як блискавка. Римський сенат оголосив, що Юлій та Август Цезар були введені після смерті у ранг божеств. Але ті, кому бракувало багатства, сили, хитрості та удачі, щоб здобути собі імперію, не могли сподіватися на таку долю. Все, чого могли очікувати прості люди, це стати забутими тінями у похмурому підземному світі.

Перехід Христа з «форми Бога» у «форму раба»» продемонстрував наявність божественного образу у кожній душі. Світ більше ніколи не зможе бути таким, як раніше, якщо побачити його крізь цю призму. У такому світі єдиними можливими варіантами є або Христос, або нігілізм — поклоніння ніщо волі, котре чудесно надає собі форми, підкорюючи ніщо світу. І як зазначає К.С. Льюїс, «світ», над яким панує така воля, неминуче включає і людську особистість.

Тому трансгуманізм найкраще розуміти як темне відображення теозису, відродження імпульсу Нефілімів, що краще відповідає цінностям постмодернізму. Християнин і трансгуманіст представляють два радикально антагоністичні бачення того, що означає «бути як боги».

У нас немає іншого вибору, окрім як вибирати між цими двома баченнями. Почуття власної гідності людства незнищенне. Трансгуманісти вважають, що Бог і природний закон, який Він проголошує, є перешкодою для цієї гідності, тому прагнуть просто відмовитися від Нього і досягти її іншими засобами. Християни ж вірять, що наша людяність, в якій бере участь Христос, є засобом, за допомогою якого ми покликані досягати спасіння.

Наші страждання й обмеження — не результат помилок у вихідному коді людства, які можна прибрати за допомогою невеликого усунення неполадок. Вони — це хрест, який ми тягнемо на Голгофу, щоби царювати з нашим Спасителем у славі.

Переклад CREDO за: Ґрейсон Квай, Catholic Exchange