Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Останнім часом дуже часто в транспорті, у розповідях знайомих та співробітниць зустрічаюся із висловом: «Це Бог так їй⁄йому дав!», «Це мене Бог так покарав!». Не буду приховувати – дратуюся, коли таке чую. Сперечаюся із ними, але часто вони залишаються при своїй думці.
Найчастіше доводиться чути такі «теорії»:
Теорія №1. «Це мене так Бог покарав, бо я до церкви в неділю не пішла.» Вживається тоді, коли щось трапилось, навіть незначне – щось забула, загубила, кудись не встигла. Такому типу людей важко взяти відповідальність на себе за свої ж власні вчинки. Їм краще бути впевненим у тому, що це «Бог покарав», аніж, що потрібно було думати про наслідки вчинків.
Теорія №2. «Це Бог так зробив!». За моїми спостереженнями, воно найчастіше всього вживається при розповідях історій «задушевного» характеру. От наприклад, нещодавно чула на роботі розповідь, як знайома моєї знайомої «заставила» хлопця одружитись на собі. А той, бідолашний, аж через деякий час отямився. На що одна жінка прокоментувала: «Це Бог так зробив!». Отакої! Люди, що відносяться до цієї категорії, приписують Богу негативні мотиви, начебто Він виступає на стороні тих, хто робить якійсь махінації та підступи. І таким людям свято віриться, що Бог може робити щось аж надто підле та зле.
Саме тоді, коли таке чую, то боляче за те, що Бог в цьому не винен. На мою думку, «чистих» типів людей, які відносяться до якоїсь однієї категорії, не існує. Однак, існує альтернатива таким твердженням – християнство. І для християнина існує одне твердження: «Бог мене надзвичайно любить і піклується про добро для мене!»
