Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Незабаром (і то вже зовсім-зовсім близенько, 13 червня) у Києві з єдиним концертом виступить з-усіх-сторін-прекрасна група «Il Divo». Найуспішніший шоу-проект авторства Саймона Коуела («American Idol» і прочая «Британія шукає таланти»). Занесені до книги рекордів Гіннеса як найуспішніший співочий проект.
Але я не збираюся робити їм тут рекламу і всіх заохочувати бігти до палацу «Україна». Ці четверо чоловіків у повному розквіті сил – недешеве задоволення, раз вони найуспішніший бізнес-проект, і охочим залишається ютуб – сучасна розкіш бідняків. Я взагалі про дещо інше. А саме – про Себа.
Їх четверо, і якщо про них пишуть, що вони всі «з консерваторською освітою», то не вірте газетам, вірте багаторічному фанатові: Себ її не має. Він самоук. З «високої сцени» прийшли Карлос Марін – іспанець, учень Монсеррат Кабальє, надія Барселонської національної опери; Девід Міллер – золотий тенор Америки, запрошуваний до Ла Скала; та Урс Бюлер – швейцарець, і, до речі, вихованець Академії церковного співу.
Карлос Марін, Себастьєн Ізамбар, Девід Міллер, Урс Бюлер – поп-опера квартет "іl Divo"
А Себастьєн Ізамбар, француз, узятий у проект без класичної освіти. Єдиний з них усіх. І він у своїй Франції прославився тим, що збирав на виступи величезні стадіони.
А ще ці четверо красунчиків мають сценічний імідж «прекрасних принців», хоча двом уже за сорок і двом по сорок. Для сцени це не велика завада… Успішність проекту полягає, на мою думку, насамперед у тому, що Коуел ретельно відібрав справді гарні голоси і справді гарну зовнішність (у них закохуються по всьому світу фанатки від 14 до 74 років, чесно), давши їм справді гарний репертуар. Іль Діво не співають якесь абищо, а виключно «вершки» із напрацьованого за останнє століття (і не тільки), їхній напрям – пограниччя між популярним мистецтвом та оперою. Так і зветься: поп-опера.
І ці четверо красунчиків мають кожен свою особисту історію. Темпераментний іспанець Карлос сходиться-розходиться-жениться-розлучається, і на кожному концерті підморгує весело до фанаток. Девід не так давно нарешті одружився зі співачкою-сопрано (про яку я мало що знаю, але її дівоче прізвище читалося би українською як Кабанюк, так що цілком можливе, що українська діаспора в Америці продовжує бути великою співочою силою). Урс має дитину, але живе вже з наступною пасією. Натомість Себ… о, Себ. Дивовижний Себ.
Щодо голосу, то я не його особиста фанатка. Я просто слідкую за їхніми життями та успіхами. І дивуюся. Себ і Рене познайомилися на чергових гастролях, вона австралійка, працювала в компанії звукозапису Sony BMG. Про подробиці особистого життя «Дівів» інформації небагато, Саймон Коуел стереже їх, щоб не випадали з образу, але на одному з фото – Себ і Рене у храмі, на вінчанні, і Причастя під двома видами. Потім Рене народила близнюків, усе файно-файно. Себ купив у Лондоні будинок і перебудував його для своєї сім’ї. Потім у нього народився ще один син…
Я читала, як будується ця сім’я, і дивувалася щораз то більше. У Рене – полікістоз яєчників. Лікарі їй сказали, що шанс завагітніти – низький, щасливо виносити – ще нижчий. Себ, пройшовши свої перевірки, дістав діагноз низької активності сперматозоїдів. Ці двоє спершу були налаштовані на те, що «навряд чи щось вийде, такі справи». Перша вагітність зірвалася, і Себ ледь не плакав весь концерт, а треба було посміхатися. На сцену, до речі, він вийшов, тому що Рене наполягла. Коли співак не може навіть голосу з себе видушити, то справи кепські.
Потім Рене знову завагітніла. І майже одразу пішли труднощі. Прееклампсія.
Як вона боролася за те, щоб доносити дітей хоч би до якогось терміну, коли медицина вже буде спроможна їх урятувати!!! Як вона боролася проти лікарських порад «не вбивати себе»! І він був поруч, коли тільки міг. За всього того, що у них всесвітні тури, записи і решта, і мусиш бути в групі, бо в тебе контракт. Але коли тільки можна – Себ був поруч. А в Рене відмовляли нирки і тиск піднімався так, що медики вголос кричали – відмовитися від доношування вагітності, бо серце не витримає. Зрештою, Себ перервав гастролі й повернувся з Японії у Францію, до дружини. «Карлос і Урс не дуже розуміли, чому я це роблю», ну що скажеш. «Я думав, що втрачу і дружину, й дітей».
Вона лежала в лікарні, розпочинаючи кожен новий день як день битви за своїх ненароджених. Лікарям казала: ні, ще не сьогодні кесареве. Ну давайте ще не сьогодні. Ну давайте ще день. Ще хоч би день почекаємо, нехай підростуть. – А Себ приходив до неї в лікарню. Щодня. Під кінець максимально можливого терміну вона вже не могла дихати, її підключили до вентиляційного апарату. Коли, однак, Рене спитала свого лікаря, «чи не можна зачекати ще хоч би день», той відказав: завтра ти вже будеш мертва.
Вони народилися, Люк і Роз, хлопчик і дівчинка, шестимісячні, і Рене сказала, що вони були «малесенькі, як гороб’ята». Кілька тижнів не було точно відомо, чи виживуть близнюки…
Коли Рене дізналася, що знову вагітна, страхи лікарів були такі великі, що й сказати годі. Зрештою, вони обоє також боялися, мали чого боятися. У Рене відкрився гіперемезіс – її рвало, постійно, до крові, невпинно, і ніщо не допомагало. Вона страждала від недоїдання і зневоднення. Але думка була не про те, щоби «позбутися клопотів», а про те, як урятувати наступну дитину. Вона прожила весь термін на крапельницях, а під час пологів сталося відшарування плаценти – через це, буває, жінки стікають кров’ю до смерті. Серце дитини не билося. «Мені сказали, що все добре, але я відчувала, що щось не так…»
Коли малюк нарешті закричав, ще стало співом перемоги життя.
«Ми боролися за наших дітей», – стримано, нерекламно усміхаючись, сказав Себ в одному з інтерв’ю. І це чиста правда. За дітей, за свою сім’ю, за своє батьківство ці двоє по-справжньому борються. «Ми ризикували життям, аби стати батьками».
Більше ніяких моралей. Просто – ось вони, Себ і Рене. І ця група, яка нарешті приїздить до Києва. Всепланетні знаменитості, мільйонні продажі дисків по всіх країнах, «золото» за «платиною», «платина» за «діамантом», вершини рейтингів…
А ще можна побачити звичайних людей із таким звичайним житейським героїзмом.
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
