Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Ми разом уже п’ятнадцять років. Без нього я безпомічна і зовсім не пристосована до життя.
Коли у мене зранку розряджений телефон, друзі знають, він повернувся пізно і не поставив телефон на зарядку.
Без нього я б не сіла на жоден потяг, тому що я весь час забуваю як не паспорт, то квиток, то гроші.
Без нього я блукаю в будь-якій частині будь-якого міста і панікую , коли він поза зоною.
З ним ми гуляємо над озером, сидимо на лавочці і просто слухаємо тишу.
Коли я в сльозах телефоную, що збила стовб автомобілем, тільки він може запитати, чи попала я по центру багажника і при цьому поставити мені жартома діагноз косоокість, бо стовпом я попала не по центру авто.
Саме він моментально знає, що де у нас лежить і як що поремонтувати, починаючи простим краном і закінчуючи новітньою індукційною плитою.
Він знає, скільки ми платимо в школу, за комунальні послуги, за світло, податки і зарплати.
Коли ми сваримось, здригаються стіни, слухають усі сусіди і по квартирі літають усі речі, і через десять хвилин ми уже разом сміємось над нашою сваркою.
Він чує мої найтихіші прохання і готовий вбити за найменшу мою сльозинку.
Він радіє моїм успіхам і болюче переживає мої невдачі.
Він — мій коханий чоловік. Дякую Ігоре, що ти в мене є. І дякую, Богу за те , що ти такий один-єдиний на світі.
У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
