Папа Лев XIV прибув у країну на екваторіальному узбережжі Африки, відвідини якої стануть завершальним етапом ІІІ Апостольської подорожі.
Церква в Екваторіальній Ґвінеї, яка відзначає 170‑річчя початку євангелізації, понад 40 років чекала на цю мить. У вівторок 21 квітня 2026 року сюди вдруге прибув Наступник св.Петра. Попередній такий візит відбувся в лютому 1982 року, коли країну в межах своєї X Апостольської подорожі відвідував св.Йоан Павло ІІ.
Фінальний етап подорожі
О 13:31 за київським часом у міжнародному аеропорту Малабо приземлився літак ITA Airways із Папою Левом XIV на борту. Він прибув із Луанди, столиці Анголи, перетнувши повітряний простір ДР Конго, Ґабону й Камеруну. На летовищі відбулася церемонія привітання за участі президента Теодоро Обіанґа Нґеми Мбасоґо, яка не передбачала промов. Візит ввічливості до глави держави та зустріч із представниками влади передбачені в президентському палаці.
Малабо, розташоване на одному з п’яти островів Екваторіальної Ґвінеї, до січня цього року було столицею. На початку року столицю офіційно перенесли до Сьюдад-де-ла-Пас, спеціально збудованого для виконання цієї функції в континентальній частині країни. Нині триває релокація адміністративних органів. Місцем проживання Папи на цьому етапі його ІІІ Апостольської подорожі буде архієпископська резиденція в Малабо.
Папа прибув як «посланець миру» та архітектор «більшої єдності в Церкві й суспільстві». Очікування серед населення високі, заявив єпископ Монгомо Хуан Домінго Бека Есоно Аянг напередодні візиту. Цими днями, з 21 по 23 квітня, Папа зупиниться в містах Малабо, Монгомо і Бата.
Ювілей євангелізації
Екваторіальна Гвінея межує з Камеруном на півночі та Габоном на сході й півдні. Материкова частина називається Мбіні; країна також включає п’ять населених островів. На початку року Сьюдад-де-ла-Пас — Місто Миру — було визначено столицею на материковій частині країни, як політичний центр, замінивши Малабо, розташований на острові Біоко.
Екваторіальна Гвінея — єдина іспаномовна країна в Африці. Однак колишня колоніальна держава, Іспанія, яка нарешті надала країні незалежність 12 жовтня 1968 року, була не єдиною, хто цікавився цією територією. З початку XVI століття на неї претендували кілька інших країн, включаючи Португалію та Велику Британію. Під час деколонізації сусідні країни, такі як Габон і навіть Нігерія, також мали зацікавленість у цих територіях.
Наразі в Екваторіальній Гвінеї проживає майже 1,9 мільйона людей, переважно на материку. Близько чотирьох із п’яти жителів належать до етнічної групи фанг. Релігійна приналежність також однорідна: переважна більшість — католики.
Нинішня поїздка Лева XIV збігається зі 170‑річчям прибуття перших християнських місіонерів на ці землі. В усіх п’яти дієцезіях віряни готувалися до прибуття Святішого Отця молитвами, новеннами та катехизацією. Єпископ Бека оголосив, що головними цілями поїздки будуть освіта (в Малабо), проголошення віри (в базиліці Монгомо), а також молодь і сім’я як опора Церкви й суспільства (в Баті).
Політична влада як сімейний бізнес
За оцінками Світового банку, відкриття нафти три десятиліття тому перетворило Екваторіальну Гвінею на країну з рівнем доходу вище середнього. Порівняно з іншими африканськими країнами, вона також має високий рівень грамотності — близько 90%. Але суспільство від цього не виграє: половина населення живе за національною межею бідності; за даними Світового банку, 2/3 населення можуть опинитися за межею бідності найближчим часом. Бенефіціарами багатств є невелика група, яка десятиліттями утримує владу. В центрі цієї групи — Теодоро Обіанг Нгема Мбасого, який став главою держави в 1979 році після державного перевороту, скинувши свого дядька.
Ні свободи слова, ні боротьби з корупцією
Численні неурядові організації підтвердили, що відтоді боротьба з корупцією не ведеться, і країна посідає 172‑ге місце зі 182 в індексі корупції Transparency International. Freedom House класифікує її як «не вільну» з погляду політичних прав і громадянських свобод. За даними Amnesty International, новий закон, спрямований на боротьбу з кіберзлочинністю, ще більше обмежує свободу слова.
Віра також страждає від цих обмежень. Згідно з Енциклопедією «Британіка», більшість церков була закрита президентським указом у 1975 році; Римо-Католицька Церква була заборонена з 1978 по 1979 рік. Менші Церкви тепер зобов’язані реєструватися.
Переклад CREDO за: Vatican News, КАІ
фінансово.
Щиро дякуємо!
