Нещодавно опублікований звіт синодальної Робочої групи №9 свідчить про тривожний відхід від незмінного морального вчення Католицької Церкви.
Про це пише кардинал Віллем Ейк, архієпископ Утрехта (Нідерланди), у колонці для видання National Catholic Register.
Хоча автори стверджують, що їм бракує «компетентності або, передусім, необхідних церковних повноважень» для остаточного вирішення окремих моральних питань, методологія і структура звіту систематично підривають здатність Церкви проголошувати й застосовувати своє моральне вчення. Це не просто технічний недолік — це фундаментальне протиріччя католицькому вченню, яке вимагає рішучої відповіді, зазначає він.
Найбільше занепокоєння викликає те, як у звіті розглядаються одностатеві стосунки. Документ наводить свідчення осіб з гомосексуальними нахилами без вказання моральних меж Церкви для розуміння цього досвіду. У звіті зазначено, що один зі свідків «свідчить про відкриття, що гріх у своїй основі полягає не в стосунках [одностатевої] пари, а в браку віри в Бога, який хоче нашої реалізації». Автори звіту відтворюють це твердження без жодних виправлень чи роз’яснень.
Мислення цього свідка є фундаментально хибним. Гомосексуальні акти є внутрішньо злими — це усталене католицьке доктринальне вчення. Віруючий християнин, який вчиняє такі акти, безумовно, виявляє брак віри, оскільки не покладається на Божу благодать, яка дає йому можливість уникати гріха. Але це не означає, що гріх полягає насамперед у браку віри, а не в самому акті, як припускає свідок. Те, що автори не прояснили цей момент, створює небезпечну двозначність.
Друге свідчення є ще більш проблематичним. Цей свідок спершу звернувся по допомогу до «Courage International» — католицького апостольства, яке навчає людей з одностатевими нахилами жити згідно з вченням Церкви про чистоту. Він змальовує «Courage» у негативному світлі, натякаючи, що воно «розділяє віру і сексуальність», і неправдиво стверджуючи, нібито воно практикує конверсійну терапію. Зрештою свідок знаходить прихисток у християнських спільнотах і у священників, що приймають «людей, яких відштовхують через приналежність до ЛГБТ-спільноти». Очевидний підтекст полягає в тому, що цей другий свідок, живучи в одностатевих стосунках, робить це за підтримки та схвалення цих священників і спільнот.
Читайте також: Спільнота служіння особам з одностатевим потягом назвала звіт Синоду «наклепом і обмовою»
Підносячи такі свідчення без доктринальних коментарів, звіт фактично нормалізує одностатеві стосунки в церковному контексті. Це виразна спроба послабити проголошення католицького морального вчення.
Глибша проблема криється в усій методологічній структурі звіту. Автори підпорядковують усе опису «синодального процесу», зосередженого на практиках і досвіді людей. Вони прямо відкидають те, що називають «абстрактним проголошенням і дедуктивним застосуванням принципів, викладених у незмінний і жорсткий спосіб». Замість цього вони виступають за збереження «плідної напруженості між тим, що встановлено доктриною Церкви та її пастирською практикою, і життєвими практиками».
Ці формулювання звучать по-пастирськи й христоцентрично, але вони приховують радикальний відхід від католицького морального богослов’я. Автори посилаються на слова Ісуса про«суботу для людини, а не людину для суботи», натякаючи, що моральні норми не можуть бути абсолютними, і що мають існувати винятки, засновані на індивідуальних обставинах і досвіді. Це фундаментально хибне прочитання Святого Письма.
Вчення Ісуса про суботу стосувалося божественного позитивного права — норм, відкритих у Писанні, які не є внутрішньо абсолютними, якщо вони не збігаються з природним законом. Юдейські літургійні закони справді втратили силу в Новому Завіті. Але моральний закон щодо шлюбу та сексуальності має зовсім інший характер. Ці норми випливають із природного закону, який відображає Божі задуми щодо створення людини, шлюбу й самої сексуальності.
Бог створив шлюб як взаємне повне самовіддання чоловіка і жінки, через яке вони можуть передавати людське життя. Сексуальна диференціація і відкритість до життя є суттєвими елементами цього повного дару. Сексуальні акти між особами однієї статі не можуть становити такого повного дару, оскільки вони за своєю природою закриті для передання життя. Будь-який акт, що порушує Божі творчі задуми щодо шлюбу та сексуальності, завжди неприпустимий, без жодних винятків. Це абсолютні норми природного закону, встановлені для захисту безкомпромісних цінностей.
Звіт створює навмисну двозначність саме в цьому питанні. Автори пишуть, що «універсальна істина про людину в її історичному вираженні не може, отже, бути визначена раз і назавжди, але міститься в конкретних формах різних культур, у безперервному діалозі». Вони припускають, що досягнення морального знання вимагає довготривалого синодального процесу слухання в різних культурах і досвіді.
Читайте також: Ватикан: секретаріат Синоду дистанціюється від звіту Групи №9
Це просто неправда. Замисли, з якими Бог створив людську особу в контексті шлюбу та сексуальності, є універсальними істинами, встановленими раз і назавжди, і люди можуть пізнати їх спонтанно через природний моральний закон, а також знайти у Святому Письмі. Святий Павло навчає, що «коли погани, що не мають закону, з природи виконують те, що законне, вони, не мавши закону, самі собі закон; вони виявляють діло закону, написане в їхніх серцях» (Рим 2,14-15).
Відмова звіту від застосування універсальних моральних істин до конкретних дій стає ще чіткішою у його принципі «пастирськості». Цей принцип керує «розрізненням нових питань» у межах синодального процесу. Комісія надає перевагу вислову «нові питання» замість «суперечливі питання», оскільки ця логіка появи підкреслює здатність усього Народу Божого співіснувати з проблемою, а не вирішувати її.
На практиці це означає відмову від логіки вирішення проблем або від підходу тих, хто намагається визначати дії через просте застосування норм. Комісія шукає не універсальне рішення, а конкретні шляхи для запуску процесу слухання. Це подається як подолання теоретичної моделі, яка виводить практику із «готової до вжитку» доктрини. Іншими словами, звіт просто відкидає застосування церковного вчення й класичного морального богослов’я в пастирській опіці та сповіді.
Це випливає з постійного непорозуміння, яке переслідує пастирське богослов’я з 1960-х років: уявлення, нібито пастирська опіка полягає в пошуку компромісів між моральним вченням Церкви та конкретною реальністю життя людей. Цей підхід передбачає, що моральна істина має подвійний статус — абстрактна доктринальна істина з одного боку, і конкретна екзистенційна істина — з іншого; при цьому пріоритет надається останній, щоб створити простір для винятків з універсальних норм.
Папа Йоан Павло II рішуче відкинув цей підхід в енцикліці «Veritatis Splendor»: «На цій підставі робляться спроби узаконити так звані „пастирські“ рішення, що суперечать вченню Магістеріуму, і виправдати „креативне“ тлумачення, згідно з яким моральне сумління нібито взагалі не зобов’язане у кожному випадку зважати на конкретні заборони».
Справжня пастирська опіка не шукає компромісів із моральною істиною. Пастир веде людей до істини, яка зрештою міститься в особі Ісуса Христа. Він повинен заохочувати тих, хто перебуває під Його опікою, узгоджувати свої дії з істиною, викладеною в моральних нормах. Немає справжнього пастирського милосердя в тому, щоби затемнювати моральну істину або припускати, що універсальні норми дозволяють винятки на підставі індивідуальних обставин.
Звіт Робочої групи №9 фундаментально суперечить католицькому моральному вченню і повністю підриває його застосування. Він релятивізує моральну доктрину Церкви, і наслідки цього виходять далеко за межі питань сексуальності — аж до захисту самого людського життя. Цей звіт має бути рішуче спростований.
Тим часом вірні можуть бути впевнені, що низка кардиналів і єпископів донесе свої заперечення до Римського Магістеріуму.
фінансово.
Щиро дякуємо!
