«Вдягніться, отже, як вибрані Божі, святі й любі,
у серце співчутливе,
доброту, смиренність, лагідність,
довготерпеливість»
(Кол 3,12).
Постійно насуплені. Всім незадоволені. Ліниві. Вперті. Дратівливі. Якось так батьки та інші дорослі бачать підлітків. І теж дратуються, зляться на своїх інертних і «невдячних» дітей, які, здається, здатні лише на зависання у віртуальній реальності, в горизонтальному положенні тіла.
Теоретично, ми наче й знаємо (принаймні, так згрубша), що підлітковий вік — це період активного фізичного, емоційного та соціального розвитку, і розуміємо, що діти в цей період тягнуться до незалежності, потребують відділитися від батьків, а ще здобути визнання однолітків і відчуття приналежності до важливої для них групи, — але водночас хочемо, щоби всі ці процеси відбувалися за «дорослими правилами». Нас виснажує ця постійна боротьба з підлітками, які то кричать «дай мені спокій!», то ображаються, що нам до них байдуже. Ми розгублені — і вони розгублені. Тільки різниця в тому, що ми вже були на їхньому місці, а вони на нашому — ще ні.
Тож перевага досвіду — на нашу користь. Залишилося тільки розібратися, що ж насправді криється за цим постійним роздратуванням і злістю конкретно нашого підлітка, які фізіологічні процеси стоять за його/її інертністю й лінощами і як нам, батькам, на все це правильно реагувати. Наше завдання — допомогти своїм дітям-підліткам пережити цей, без перебільшення — один із найскладніших, етапів їхнього дорослішання.
Що для цього потрібно? Для початку, самим бути достатньо дорослими. Не зашкодить і пригадати себе в підлітковому віці та стати для своїх дітей такими дорослими, яких ми самі тоді потребували.
То що робити?
1.Слухайте без осуду
Діти-підлітки переконані, що їх ніхто не розуміє. По‑перше, тому, що вони й самі себе ще до кінця не розуміють; а по‑друге, тому, що ми, батьки, часто ставимося до їхніх проблем як до незначних, дещо перебільшених і навіть надуманих. Тому важливо навчитися приділяти увагу, висловлювати співчуття і намагатися зрозуміти емоції дитини. Варто уникати знецінювання чи спроб «виправити» їхні думки.
Втомленим дорослим буває дуже складно слухати своїх дітей. А діти хочуть, щоб ми їх слухали не перебиваючи. Хочуть бачити, що нам не байдуже. Що ми принаймні намагаємося зрозуміти суть їхньої проблеми. Тож не варто казати чогось на кшталт «теж мені, є чим перейматися», або «в наші часи такого не було, і нічо’», або «не вигадуй, чим ти взагалі не задоволений, адже у тебе власна кімната, їжа, одяг, ґаджети, гуртки, репетитори і багато такого, чого не було у нас у твоєму віці, що ще тобі треба?»
Відповідь проста: ми потрібні нашим дітям не лише як джерело утримання, але як близькі та надійні дорослі, поруч із якими безпечно. Тож замість закочувати очі й театрально зітхати, краще запитати: чим ми, дорослі, можемо допомогти; поцікавитись, як можемо підтримати, — і дати зрозуміти, що наші діти мають право на вияв своїх почуттів, навіть якщо форма цих виявів нам не завжди подобається.
Тому що емоції — це нормально. Ми всі, все своє життя вчимося над ними панувати, і не всі з‑поміж нас досягли успіху. А що вже казати про підлітків! Пам’ятайте: їм важливо відчувати, що їх почули і зрозуміли, — навіть якщо їхні проблеми чи емоції здаються нам незначними.
2.Не сприймайте поведінку підлітка особисто
Насупленість чи грубість підлітка не завжди спрямовані конкретно проти батьків. Часто це реакція на стрес, гормональні зміни або внутрішні сумніви. Замість образ і конфліктів спробуйте зберігати спокій і реагувати з розумінням.
Ми маємо допомогти дітям впоратися зі злістю, агресією чи перепадами настрою, а не засуджувати їх за прояв негативних емоцій. Як? — дайте дитині можливість виговоритися, навіть якщо це звучить різко чи неприємно. Але водночас просіть її назвати те, що вона відчуває і з якого приводу: «Я злюсь/засмучений/ображений, тому що…» Це важливо — вміти назвати свій стан і визначити, що до цього призвело. Так і ви, і ваш підліток зрозумієте, що саме вивело його з рівноваги: проблеми в школі чи стрес через спілкування з однолітками; а, можливо, це невпевненість у собі… Спершу допоможіть упоратися з емоціями: запропонуйте техніку дихання, наприклад, «глибокий вдих-видих»; запитайте чи можете зараз обійняти свого підлітка; запропонуйте помолитися разом. Зрештою, придбайте боксерську грушу або почніть разом бігати. Досвідчені люди кажуть, що біг є доброю нагодою не лише випустити пару, але й помолитися розарій. Спробуйте. Раптом це спрацює!
А тоді допоможіть підліткові знайти його сильні сторони; визначити цілі, які надихають; і заняття, що додають упевненості. Не бійтеся звертатися за порадою до психологів чи психотерапевтів, якщо бачите, що не даєте собі раду самостійно. Шукайте фахівців із чіткою християнською позицією — це мінімалізує ризик, що ваш підліток отримає поради, які йдуть урозріз із вашими цінностями.
3.Пануйте над своїми емоціями
Періодично собі нагадуйте, що підлітковий період — це час великих змін, і ваша терплячість, розуміння та підтримка мають ключове значення для розвитку емоційної зрілості дитини. Тож вчіться керувати і своїми емоціями, а не лише емоціями своїх дітей. Вони вчаться спостерігаючи. Вчаться керувати собою, спостерігаючи за вами.
Говоріть про свої почуття — але у конструктивній формі. Це навчить підлітка здорового емоційного спілкування. У стресових моментах замість того, щоби зриватися на гнів, або навпаки — вдавати, ніби все гаразд, варто щиро сказати, що ви злі/засмучені/налякані, але думаєте над тим, як краще це вирішити.
4.Поважайте їхню автономію
У підлітковому віці діти починають боротися за самостійність. Поважайте їхні бажання мати власний простір, вибирати друзів і пробувати щось нове: новий стиль в одязі, нове хобі, нову зачіску. Дозвольте своїм дітям, на міру їхнього віку та зрілості, самостійно обирати і приймати рішення — але й нести наслідки прийнятих рішень теж дозвольте. Це сприяє розвитку самосвідомості й відповідальності.
Це непросто, адже батькам доведеться постійно балансувати між довірою і контролем, між бажанням відкрити дитині безліч можливостей — і бажанням від усього її захистити. Проте диктатура не сприяє розвитку довіри, а надмірна демократія не сприяє розвитку відповідальності. Тож завданням батьків залишається чуйний моніторинг рівня свободи у виробленні рішень, які стосуються питань безпеки та юридичної відповідальності або можуть негативно вплинути на моральний та психологічний стан дитини. Для цього треба цікавитися тим, чим зараз «живе» ваш підліток; знати, з ким товаришує, що йому цікаво, де він буває; але не у формі «звітування», а як щирий інтерес до його життя.
Баланс між автономією і керівництвом будується на взаємній довірі, відкритій комунікації та готовності батьків визнавати, що підліток здатен приймати власні рішення і вчитися на власному досвіді.
5.Створіть атмосферу довіри
Це неймовірно: як ті самі діти, які ще вчора вірили нам беззастережно і в усьому на нас покладалися, сьогодні піддають сумніву геть усе, що ми кажемо, робимо і навіть те, у що ми віримо самі і вчили вірити їх! Тож — так, довіру треба здобувати наново. Довіру іншої якості, іншого порядку.
Як це зробити? Менше критики — більше прийняття. Діти довіряють нам, якщо бачать, що ми засуджуємо їхню поведінку, а не їх самих. Коли діти впевнені й точно знають, що ми любимо їх, а не їхні досягнення. Підлітки прийдуть до нас, якщо ми проявимо себе як ті, хто завжди поруч, — навіть якщо нам боляче, прикро і соромно за їхню поведінку.
Діти довіряють послідовним у своїх словах і вчинках дорослим (ця послідовність стосується і покарань, і винагород), тому що для них це — про надійність і стабільність. Ось така парадоксальна правда про те, на чому будується довіра між батьками й дітьми.
Дорогі батьки, пам’ятайте, що підлітковий вік — це лише етап, а стосунки з дітьми — це назавжди. І закладаються вони саме у цей непростий для батьків і дітей період. Якими вони будуть — близькими і довірливими чи відчуженими й повними зранень і гіркоти — залежить від нас. Ми допомагаємо підліткам ставати дорослими людьми, а вони допомагають нам ставати зрілими. Словом, «батьки, не дратуйте дітей ваших, а то впадуть на дусі» (Кол 3, 21).
Моліться за своїх дітей; просіть ваших дітей молитися за вас — і це взаємне обдарування наповнить вас миром і дасть силу протистояти усім викликам; відвагу просити про допомогу; і мудрість шукати її у правильному місці.
фінансово.
Щиро дякуємо!
