Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Від учора, 5 жовтня, у Ватикані урочисто засідають Отці, які розглядають проблему сучасної сім’ї. Кардинал Каспер продовжує «гнати хвилю» по медіях, ніби крім причастя для розлучених і справді більше нема чим зайнятися. Папське повчання обіцяють на наступний рік, за результатами обговорення.
Чим відзначаються серйозні церковні документи, то це капітан-очевидністю. Себто маємо певний процес, який у світі точиться, розвивається, шириться, а потім нарешті «офіційна Церква» на це реагує, видаючи документ про те, що вже давно усім відомо і, по суті, в зубах нав’язло. У минулі часи такі документи зводилися до певного підбиття підсумків у вигляді анафем. Після ІІ Ватиканського Собору було вирішено, що Церква уже не сварить пальцем, а погладжує по голівці й просить поводитися розумно. Відповідно, на певну кричущу тему, якої не вдасться обминути, ну бо вже не вдасться, скликається поважне зібрання розумних людей.
Не те щоб я не довіряла досвідові розумних людей. Зрештою, казав же мій улюблений отець Браун з оповідань Честертона: а чи не спадало вам на думку, що священик, який стільки вислуховує у сповідях про людські гріхи, таки розуміється на злі? Навіть поведінка й висловлювання окремих із цих осіб не віднімають нічого від поваги до серйозного зібрання як такого. Відповідальні особи на те поставлені у Церкві, щоб бути відповідальними. Отож нехай Синодальні Отці там добре попрацюють, можливо, вони щось винайдуть, із Божою допомогою, щось таке, що дозволить урятувати інституцію сім’ї, яка в наші часи переживає цілком відверту кризу. Наше діло — молитися, зокрема за їхнє теперішнє зібрання.
Але я взагалі навіть і не про це. Я про щось принципово інше. Вектор думки, сумарний, склався з кількох векторів: з одного боку — Синод. З іншого — чергові гастролі «душпастиря сексу». Саме цими днями відбулися чергові подружні зустрічі, проведені капуцином Ксаверієм Кнотцом, який став відомий усьому католицькому світу своїм «сексуальним душпастиством» так само, як кардинал Каспер — своїм натисканням на педаль «причастя для розлучених». Ось ніби інших аспектів у людського буття не існує. А, ні, існує. На думку переважної більшості медіа-засобів, ще існує педофілія. Ну бо все інше нецікаво.
І саме в ці дні — і я це цілком серйозно вважаю діянням Святого Духа, і дуже хочу цим поділитися з усіма, хто мене читає, — натрапила я в безмежному інтернеті на лист однієї враженої нинішнім життям жінки. Байдуже, що вона православна: Дух таки дихає, де хоче. І говорить вона не про політику, щоб у чомусь там сумніватися за нинішніх умов, а про найправильніше з усього, про що можна говорити стосовно ЛЮДИНИ.
Я хочу процитувати уривки з її листа, який розмістив у себе на фейсбуку православний священик о. Филип Парфьонов, тому що для мене ці слова мають вагу незаперечного свідчення. Бо якби я сама щось таке писала, то сумнівалась би, чи я не вигадую, чи мені не видалося, чи я взагалі маю право, з огляду на свій кусючий характер і високі прагнення до почуттів і стосунків… Але якщо у чужому тексті ти зустрічаєш точно сформульовані свої власні думки — то «это жжжжж неспроста». А тема і напрям висловлювань безсумнівно вказують на присутність Святого Духа особисто…
Бо йдеться не про секс, «святий католицький» чи «освячений розлучений», чи ще який завгодно. Йдеться про Любов.
Жінка, якій зараз 47 років, тривалий час жила досить віддалено від світу, займаючись «навколомонастирськими» справами. А тепер вона цей світ побачила…
«Схоже, зараз у людей моральні підвалини зникли взагалі… За останні місяці я бачила стількох, які себе до православних зараховують, але без блуду в його найпримітивніших і найгрубіших формах себе не уявляють… Як це зрозуміти? Про любов, про почуття узагалі й мови немає. Прагматичний секс, і все. Ось учора до мене, наприклад, сусід зайшов, теж себе благочестивим вважає, років 40… Зайшов у справі, я його чаєм пригостила, поговорили трохи… а він потім ображено мені виговорює: «Шкода, а я був впевнений, що у нас буде “романтичний вечір”»… ну і в такому дусі прямими натяками. І це він до мене вперше зайшов, до цього один раз на вулиці зустрічалися… Що взагалі коїться? (…)
Мене неприємно вражає зараз, після того як минуло 25 років (коли я була у повному затворі), що раніше хоч і було все таке саме, старе як світ — чоловік створений для того, щоб домагатися жінки всіма способами, «все будет так, исхода нет», — але все ж таки це було принаймні якось гарно оформлено, як би це сказати… і якщо не справжні почуття (які взагалі становлять виняток), то принаймні мужики розуміли, що має бути хоч би їх видимість, ну щось подібне до них… І ще розуміли, що спершу треба гарно позалицятися, і на це відводився якийсь (іноді немаленький) термін — два місяці, півроку, рік… (а зазначу, що за цей час могли б і почуття виникнути, і зміцнитися, і людина би пройшла випробування)… А потім, до цієї програми з залицяння входили також і інші частини тіла і духа — інтелектуальні, естетичні, культурні… перш ніж чоловік нарешті домагався свого, плотського… А тепер що? Те, що я з жахом спостерігаю, інакше ніж божевільнею і не назвеш. Мужики геть знахабніли, втратили всілякий контроль над своєю розпущеністю, просто нахабно й цинічно, без найменшого упадання (і навіть без думки чи натяку на цю старомодну «дурницю») ледь не в першу ж зустріч лізуть цілуватися або пропонують постіль тут і тепер… І винятків майже немає. (Я тільки одну людину зустріла більш-менш виняткову.) І в цьому ж провина ЖІНКИ, знову ж таки… Якби вони їх так не розпускали… і били би весь час по морді (або ще кудись, вибачте), хіба ж вони стали б такими, без стримувальних центрів і «котушок»? Виходить, такі нині жінки. А про Любов узагалі жодного поняття (…).
А що стосується задоволення, то тут є над чим пофілософствувати. По-перше, я вважаю, що сама постановка питання під таким кутом — «секс=задоволення» — уже неправильна. Тобто у тих, для кого «секс=задоволення», наявна глибока аномалія, девіація у свідомості та в усьому устрої. Секс — мерзота, коли він «технічний», тобто без любові. Тільки велика любов може перевернути цей порядок, але тоді ці стосунки і сексом не назвеш! Секс сам по собі — винятковий порок і гидота, і більше ні під які визначення його не підведеш, а тому те, що для більшості він є Задоволенням, говорить про глибоку патологію, деградацію суспільства, безповоротну, повну його розхристиянізацію».
*
Я належу до Ордену Проповідників. Кольори домініканців — біле і чорне, відділення правди від брехні. «Нету никакого Ташлана». В Ордені мій наставник учив мене, що за зміною термінології завжди криється зміна світогляду, тому зі словами потрібно бути обережним. Якщо в Церкві говориться не про любов (чи навіть кохання, що має конкретний відтінок), а про «святий секс», то це вже багато про що свідчить.
І якби я могла увійти на Синод, то я би сказала саме це. Не впускайте повзучого змія «зміни слів» у Церкву, бо йдеться про підміну свідомості. Дуже довго нам цю зміну нав’язували всіма доступними способами. Хіба нинішня криза ХРИСТИЯНСЬКИХ подружжів і сімей не має жодного стосунку до тихого схвалення «законності святого сексу»? Напрям подружнього виховання змінюється останніми роками просто у нас на очах, і не тільки одним капуцинським старанням. Адже тема тілесного задоволення — така солодка… І простіше вже говорити про причастя для розлучених, ну, ми ж усі люди, ми всі розуміємо, почуття бувають, почуття не складаються, а люди живуть разом, і як же їм без причастя. (Так, ніби йдеться виключно про Причастя, а не про доступ до всіх Таїнств Церкви загалом — а як щодо сповіді і покаяння у блуді, га? Чи це неважливо?) Але якщо не лікувати хворобу, то годі буде впоратися з її симптомами. Люди забули про Любов. Люди займаються «святим сексом». І є кому це благословляти.
Ось тільки куди потраплять ті, хто йде широкою дорогою?…
