Італійський професор Роза Альбероні проаналізувала рішення Страсбурзького суду з прав людини про присутність Розп’яття у шкільних класах. Інтерв’ю з Розою Альбероні було опубліковано католицьким агентством «Зеніт».
Кілька років тому вона написала книгу, яка має назву «Вигнання Христа», де розповідає про історію боротьби проти Христа і Його Церкви. Ось уже двісті років філософи і революціонери, політики і диктатори, а також представники войовничого атеїзму прагнуть вигнати Христа з життя народу. Рішення Страсбурзького суду нагадує сторінки з книги проф. Альбероні «Вигнання Христа». Автор описує, з якими почуттями вона сприйняла рішення заборонити Розп’яття в школах.
«Немає більш гострого болю, ніж бачити втілення передбаченого, – говорить Альбероні. – У моїй книзі я проаналізувала всім відомий історичний процес вигнання Христа з християнської цивілізації ». Цей макроскопічний шлях, який може побачити кожна людина, що володіє здоровим глуздом, починається від якобінців під час французької революції, проходить через комуністичний і нацистський досвід і продовжується в особі войовничих атеїстів. Ця група, яка має вплив в культурній сфері, релятивізувала все, сприяла зародженню в кожному з нас божевільного бажання робити те, що нам більше хочеться. Це – бур’ян диктатури особистого бажання, посіяний войовничими атеїстами, дбайливо виплеканий. Вони приховані під маскою, щоб не показати свій справжній лик. Це – люди, які уподібнюють людину тварині. Гомосексуальна гординя чи аборт -«зроби сам» затверджується як невід’ємні права індивідуума. Ми маємо справу з черговою диктатурою небагатьох, яка нищить і пригнічує цілі народи: вчора – гільйотиною, ГУЛАГом, таборами смерті, сьогодні – бажанням одного, що підноситься над мільйонами. Якщо одна людина спокушується при вигляді Розп’яття в університетській аудиторії, де знаходяться сотні студентів, то, претендуючи на заборону небажаного йому об’єкта, він проігнорує гіркоту великого числа його товаришів, яких позбавляють символу любові. «Рішення Страсбурзького суду виправдовує волю тирана в ім’я прав людини, в ім’я демократії. Це – парадокс розмірів хмарочоса» – стверджує пані Альбероні.
Сьогодні в Європі діти ростуть без Бога, виховуються, не знаючи Христа. Що ж це за «права»? Саме на ці «права» претендують деякі якобінці на шкоду мільйонам людей. Людина створена вільною, вона може вірити чи не вірити, але вона не повинна нав’язувати свої ідеї іншим людям. Як і раніше ми маємо справу з явищем, коли права зневажають почуття мільйонів людей і йдуть проти спільного здорового глузду. Войовничим атеїстів за короткий час вдалося усунути зі шкільних програм викладання основ Старого Завіту, патріархів, пророків і т.д., так само як і слова Христа, Його Пришестя і Воскресіння. Ось парадокс парадоксів: Христа усунули з цивілізації, що несе Його ім’я. Слід пам’ятати, що ми живемо в 2009 році християнської ери. Євреї і мусульмани складають свої календарі в інший спосіб, і це явище повинно мати причину. Друге міркування: всі диктатори намагалися почати новий календар з власної ери, вони поступили розумно і хитро. Вони завжди знали: щоб викорінити Христа, необхідно викоренити християнську цивілізацію. Саме так і робили французькі революціонери і Гітлер. Щоб вигнати Христа, вони хотіли встановити tabula rasa, почати календар з нуля і дати цивілізації іншу назву. Якщо європейські народи не повстануть, якщо не будуть ретельно стежити за кожним законом, який їм пропонується, то вони незабаром виявлять, що згідно із законом календар християнської цивілізації повинен починатися з французької революції, тобто з ери, коли відкрито відкинули Христа, замінивши Його інтелектуальним раціоналізмом і холодної бюрократією.
Роза Альбероні говорить про ризик «єврократіі», яка може настати слідом за колишніми видами тоталітаризму. Єврократія являє собою войовничу частина атеїзму, вона прагне нав’язувати як закон те, у що вірять атеїсти, і робить це саме в той момент, коли люди переймаються іншими проблемами, зокрема, економічною кризою. Щоб задум атеїстичної бюрократії не почав панувати в законодавчому порядку, народи повинні вміти сказати своє «ні», відкинути закони, які проводить група бюрократів. Європейські народи повинні зрозуміти, що сьогодні економічну кризу можна подолати, так само, як у 20-му столітті подолали катастрофу двох світових воєн. Вони повинні зрозуміти, що шлях возз’єднання уламків власної самобутності важкий і довгий в порівнянні з короткою колективної жертвою, необхідною для подолання економічної кризи. Вони повинні зрозуміти прийом войовничих атеїстів, які користуються неуважністю народу. Їм вдалося зруйнувати загальне відчуття, основні цінності нашої цивілізації. Сьогодні ми знаходимося на краю прірви, і народи покликані зупинитися, задуматися, відкинути закони, які руйнують їх власну ідентичність, їх культуру.
Деякі політичні та інтелектуальні кола борються проти християнської ідентичності Європи, закликаючи до встановлення плюрорелігійної і багатонаціональної Європи. Проф. Альбероні уподібнює цих людей давньогрецьким зрадникам епохи міст-держав. Невелика група людей, що прагнуть влади, вдавалася до змови, щоб нав’язати власну волю. Тоді один із змовників, наприклад, житель Афін, йшов до Спарти, де підбурював до війни проти власних співгромадян, а інші змовники, що залишилися в Афінах, відкривали двері міста загарбникам. Так було знищено грецьку цивілізацію. Вона само зруйнувалася ненавистю і жадобою влади.
Але як можна пояснити той факт, що ліві, ліберали та радикали, завзято борються проти Католицької Церкви і християнських цінностей нашого континенту, в той самий час «боязкі» і поступливі перед ісламістами, що живуть в Європі?
Це відбувається тому – відповідає Роза Альбероні – що вони розглядають ісламістів як союзників, здатних підкріпити їх нечисленні сили, якими вони володіють у християнській Європі. Тільки заради того, щоб перемогти християнство, вони готові на все. Але вони не розуміють, що, якщо вдасться здійснити цей задум, то й самі вони загинуть. Поза сумнівом, вони виявляться останніми жертвами – після того, як побачать загибель або рабство власного народу. «Я повинна зізнатися, – додала Альбероні, – що вислів «християнське коріння» мене сильно дратує, оскільки з часом воно може стати небезпечним». Іван Павло II вживав цей термін у технічному сенсі, коли Європейський Парламент працював над складанням Конституції для Європи. Це вираз пов’язаний з Гегелем: в контексті боротьби з якобинським безбожним рухом у перші десятиліття ХІХ століття він наполягає, що будь-яка Конституція має грунтуватися на двох коріннях: культурній традиції та релігії народу. Тобто, Конституція повинна відповідати народу, яким він буде керувати. Якщо Європа – дочка християнської цивілізації, то європарламентарі, які бажають скласти нову Конституцію, не можуть ігнорувати культурну традицію і християнську релігію, які є справжньою спадщиною Європи. Християнська цивілізація не складається З коренів, а є величезним деревом, яке виросло НАД культурними коріннями іудео-греко-римської цивілізації. На цих культурних коріннях ґрунтується її послання, її нове бачення світу, яке приніс Христос. За два тисячоліття воно стало величезним деревом християнської цивілізації, яке хочуть зрубати нечисленні войовничі атеїсти. Але переважна більшість людей, не усвідомлюючи того, що відбувається, продовжують називати свою цивілізацію Заходом. Вони визначають її як географічну частину планети, не називаючи її власним ім’ям. Якщо ж цивілізація не має імені, то вона зникає. Коли народжується людина, ми даємо їй ім’я, коли ми винаходимо нову річ, то вигадуємо для неї яку-небудь назву, коли ми відкриваємо новий територіальний простір, ми також називаємо його. Після відкриття Америки здоровий глузд повинен був нам підказати, що настав захід сонця західній Імперії. Говорити про Імперії Сходу та Імперії Заходу більше не має сенсу, оскільки Європа відкрила інші континенти на інших півкулях – Америку та Австралію – і принесла туди християнську цивілізацію. Австралія та Латинська Америка знаходяться в тій самій півкулі, але не входять до складу «Заходу». Войовничі атеїсти почали називати християнську цивілізацію терміном «Захід», і всі інші пішли за ними, переконана проф. Альбероні.
У книзі «Вигнання Христа» вона закликає християн підняти голову і захистити власну ідентичність. В Італії народ висловив протест проти закону, що забороняє виставлення Розп’яття в громадських місцях, і це – «здорова реакція, – вважає Альбероні, – однак, її недостатньо». Культурні та політичні лідери повинні підкреслити більш глибокий зміст Розп’яття. Так само, як зірка Давида для євреїв і Півмісяць для мусульман, Розп’яття – не тільки релігійний символ, а й ідентифікаційний символ. Тому його повинні захищати не тільки віруючі, але й невіруючі. Якщо буде усунуто Розп’яття, то ми більше не будемо знати, хто ми, звідки ми і куди йдемо. Не будемо більше існувати як народи, як цивілізації. Говорячи про себе, євреї пишаються приналежністю до єврейської цивілізації, так само як і мусульмани. «Я звертаюся не тільки до католиків, – пояснює автор книги «Вигнання Христа», – але і до протестантів, і до православних, до всіх віруючих, до тих, хто сумнівається, і до тих, хто є невіруючим, бо йдеться про виживання нашої цивілізації. Ігнорувати небезпеку – акт мазохізму, підсвідоме бажання смерті, самознищення”. Захист своєї приналежності до християнської цивілізації вимагає зусиль. Але нас відволікає спів русалок – говорить Альбероні, – вони спокушають нас залишити все, не бачити небезпеки; продовжують повторювати нам, що всі цивілізації рівнозначні, релігії рівноцінні, а будь-яка цінність дорівнює антицінності. І це – чаклунська, смертоносна мелодія, як це добре зрозумів гомерівський Улісс.
За матеріалами: Радио Ватикан
фінансово.
Щиро дякуємо!
