Роздуми над Словом Божим на п’ятницю ІІІ тижня Великодня
Сьогоднішнє перше Читання розповідає про навернення св. Апостола Павла.
Апостол Павло — дуже важлива фігура Нового Завіту і Церкви, Апостол народів. Господь скористався Апостолом Павлом для того, щоб Євангеліє могло вийти за межі Галілеї і Юдеї та розповсюдитись по всіх куточках тогочасної Римської імперії. Святий Павло відрізнявся надзвичайною активністю в справі проголошення Євангелія. Однак усе це відбулось вже після згаданої в сьогоднішньому читанні зустрічі з Ісусом. До зустрічі ж з Ісусом: «Савло, ще дихаючи погрозою і вбивством на Господніх учнів, підійшов до первосвященика й випросив у нього листів у Дамаск — до синагог, аби тих, кого знайде послідовниками тієї Дороги, — чоловіків і жінок, привести зв’язаними в Єрусалим» ( Діяння 9, 1-2).
Савло був впевненою в собі людиною, зробив певну кар’єру в своїй релігії, просувався вгору по службі до того моменту, доки не відбулась ця зустріч по дорозі в Дамаск. Що відбулося? Господь в прямому і переносному сенсі кидає Савла на землю і забирає в нього зір. Насправді ж Савло був сліпим ще до того, як зустрівся з Господом на дорозі до Дамаску: адже він не бачив, що його ненависть скерована саме проти Того, кого Він так палко прагнув захищати, ув’язнюючи і вбиваючи християн. Переслідуючи Христову Церкву, він переслідував самого Христа. А переслідуючи Христа, переслідував Того, Кому так палко бажав служити у вірі.
Можливо і ми чогось недобачаємо в своєму житті? Можливо і в нашому серці зберігається почуття образи і гніву, які ми вважаємо праведними, а насправді ж ми чинимо свавілля, бо наші очі закриті на світло Боже?
Савлу відкриває очі не особисто Господь — Він посилає до Савла свого учня, представника Церкви Ананію, який служить Савлу. Спитаймо себе: до кого мене посилає Господь, щоб я своєю молитвою, своїм свідченням віри зняв луску з очей душі, щоб людині відкрились очі на справи віри? А може це мені потрібна молитва Церкви за мене, бо це я — той незрячий?..