Під таким заголовком вчорашня L’Osservatore Romano інформує про заплановане на 17 серпня підписання спільного Акту примирення, скерованого до народів Польщі та Росії, і зокрема – до православних і католиків. Документ підпишуть Патріарх Московський Кіріл і голова Конференції єпископату Польщі архиєпископ Юзеф Міхалік.
L’Osservatore Romano нагадує про слова Примаса-сеньйора, архиєпископа Генрика Мушинського, що цей документ – не кінцевий пункт, а радше початок спільного шляху, новий етап позитивного свідчення братньої любові двох Церков, любові, «яка є основоположним критерієм християнства і його підтвердженням».
Важливою є побудова – завдяки спільній молитві до Святого Духа і попри очевидні різниці – «більшої довіри серед наших вірних і в довколишньому світі». Зазначається, що підписання Акту буде кульмінаційним пунктом візиту Патріарха Московського і всія Русі Кіріла в Польщу, запланованого на 16-19 серпня. Ватиканська щоденна газета також наводить слова глави російського православ’я, сказані минулої неділі в Катині, коли він назвав це місце «сценою, на якій розігралася трагедія, що зближує Росію і Польщу». Патріарх Кіріл нагадав, що «ніщо не зближує більше, ніж спільне страждання, якщо його поділяють».
Колишній міністр закордонних справ Польщі Адам Даніель Ротфельд, співголова Польсько-російської комісії складних справ, називає очікуваний документ «історичним актом». А його успішність, каже він, залежатиме віл того, «наскільки підписанти захочуть продовжувати започаткований процес. Якби текст звернення був зачитаний в усіх польських костьолах і російських церквах, це напевно б мало величезне значення». Екс-міністр підкреслив, що значення таких документів далеко не завжди оцінюване одразу: «Так само було зі зверненням польських єпископів до німецьких 1965 року. Сьогодні ми вважаємо, що це фундаментальний документ для польсько-німецького зближення».
Однак у цьому Акті, на відміну від листа польських єпископів, не буде слів «пробачаємо і просимо пробачення». Перешкодою, як зазначив архиєпископ Мушинський, стало різне розуміння спільної історії. Замість слів про прощення, каже п.Ротфельд, буде відсилка до молитви «Отче наш» та її слів «і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Польсько-німецькі стосунки відрізняються насамперед тим, що німці визнали: Німеччина була агресором, і визнали свою відповідальність за злочини. З цієї позиції розпочиналися процеси нормалізації їхніх стосунків з іншими народами. Тоді як з Росією, каже екс-міністр, справа набагато складніша. Загалом беручи, Росія була співучасницею нападу на Польщу, а пакт Молотова-Рібентропа був приготуванням до чергового поділу Польщі. Але незабаром Росія сама стала жертвою німецької агресії. Цей факт глибоко вкарбувався у спільну пам’ять її громадян.
Учасники Польсько-російської групи складних справ дійшли висновку, що в цих стосунках часто переважає недовіра. І саме в цьому суть проблеми. Росіяни мають відчуття провини перед поляками, але їхня колективна пам’ять інакша, ніж у поляків. Вони не раз питають, чи поляки не «одержимі» Катинню, де загинуло «всього-навсього» 25 тис. офіцерів, тоді як німці знищили кілька мільйонів поляків. Відповідь, на думку п.Ротфельда, проста: якби не було приховувано правди про Катинь, вона б стала сторінкою спільної трагічної історії. Підтримування брехні упродовж 70 років є причиною того, що сьогодні це важлива точка для вирішення майбутніх стосунків. Щодо винищення полонених, то росіяни запитують, чому в польсько-українських стосунках не з’ясовується тема трагедії на Волині, якщо вже рахувати жертви. Польська сторона відповідає: тема з’ясовується, і саме тому, що українці готові про неї розмовляти.
Щодо Росії, то суттєвою зміною в її позиції можна вважати участь Владіміра Путіна в урочистостях на Вестерплатте з нагоди 70-річчя початку ІІ Світової війни, оскільки у російській пам’яті існує не початок самої війни, а тільки напад на СРСР у червні 1941 року. СРСР уклав пакт з агресором, і президент Путін на Вестерплатте вперше вжив визначення «неморальна угода». Час – переконаний польский екс-міністр – зробить своє: певні зміни можливі, коли до влади приходять нові покоління. На сьогодні Росія представляє собою певний «гібрид»: продовжує тисячолітні традиції, узяті з Київської Русі, а потім з Москви Івана Грозного. Посилається на царську Росію – має двоголового орла і триколор своїм прапором, але водночас – радянський гімн. У цій конструкції мало єдності. Після падіння комунізму треба було щось вагоме відшукати для будування самосвідомості, і цим вагомим стала перемога над гітлерівською Німеччиною. Росія вперше опинилася у самому центрі Європи й панувала там півстоліття. Водночас ця перемога була оплачена величезними злочинами проти власного народу.
Як розвиватимуться справи? Зниження цін на нафту може викликати глибоку економічну кризу в Росії, і тоді можна буде покласти на поличку всілякі спроби демократизації та лібералізації, бо для керівників найважливішим буде втриматися при владі. Якщо вдасться уникнути кризи, то обіцянки перегляду історичного спадку можуть стати важливим чинником.
За матеріалами: wiara.pl / КАІ
фінансово.
Щиро дякуємо!
