Радість Ісуса

Роздуми до Слова Божого на суботу ХХVI звичайного тижня, рік ІІ

Не раз траплялося мені втішатися плодами різного служіння в Церкві. Щирою радістю є, коли хтось навертається, кається, приходить до Господа. Про таку радість у Євангелії від Луки читаємо: Отак, кажу вам, що на небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев’ятдесят дев’ятьма праведниками, що їм не треба покаяння. Ще огортає радість, коли люди захоплюються Словом Божим, прагнуть його читати, досліджувати. Гадаю, Господь дає такі моменти, бо вони не тільки приносять радість у серце, а й сильно мотивують Йому служити.

Однак є ще одна радість, більш досконала, яка не залежить від ефектів служіння і може приходити навіть тоді, коли переживаєш невдачі. Це радість, яка виникає від твоїх взаємин із Господом: Одначе, не радійте тому, що духи вам коряться, але радійте тому, що ваші імена записані на небі. Прикладом такої радості є сам Христос. Наш Спаситель не ходив з учнями у згаданий час їхнього проповідування — вони самі несли іншим Слово Його благодаті. Однак Він зрадів неабияк: Того часу Ісус був зрадів Святим Духом і промовив: «Я прославляю тебе, Отче, Господи неба й землі, що ти втаїв це від мудрих та розумних і відкрив немовляткам. Так, Отче, бо так тобі подобалося». А джерелом Його радості були неперервні відносини з Отцем!