Визнання віри – не просто формальний акт, але оновлення нашої позитивної відповіді на Христове запрошення: «Іди за мною». Про це 23 травня говорив Папа Франциск під час Літургії Слова з італійським єпископатом, який здійснює прощу до гробу святого Петра.
З нагоди Року віри, зібравшись у Ватикані на свою Пленарну Асамблею, члени Єпископської Конференції Італії зробили урочисте визнання віри, яке очолив Святіший Отець. Під час богослужіння прозвучав уривок з Євангелії від святого Йоана, в якому розповідається про зустріч воскреслого Ісуса з апостолами на березі озера, під час якої Він запитує Петра про те, чи той Його любить та доручає пасти Свої вівці.
«Це дуже знаменне, і я цьому особливо радий, що наша перша зустріч відбувається саме тут, на місці, яке зберігає не лише гріб святого Петра, але живу пам’ять його свідчення віри, служіння істині, пожертвування себе аж до мученицької смерті за Євангеліє та Церкву», – сказав Папа Франциск, промовляючи до співбратів у єпископстві.
Наступник святого Петра наголосив, що Христове запитання: «Чи любиш ти мене?» – звернене до людини, «яка, не зважаючи на попередні запевнення, піддалася страхові і зреклася Ісуса», є також запитанням, зверненим до кожного пастиря. І відповідь на нього не повинна бути поспішною та поверховною. Господь стає немов жебраком любові та «ставить єдине запитання, справді суттєве», яке є передумовою для того, щоб пасти Його вівці та ягнята, Його Церкву. «Кожне служіння, – підкреслив Папа, – ґрунтується на цій внутрішній близькості з Господом. Жити Ним є міркою нашого церковного служіння, що виражається в готовності до послуху, пониження та повного пожертвування самих себе».
Але навіть найбільша любов, якщо її постійно не підтримувати, «слабне та гасне». Брак чуйності, за словами Папи, робить пастиря «розсіяним, байдужим, і навіть нетерпеливим, спокушає його перспективами кар’єри, ілюзією гроша та компромісів зі світським духом, вчиняє його лінивим, перемінюючи в службовця, в штатного служителя, який більше переймається собою, організацією та структурами, ніж справжнім добром Божого люду. Тоді, – зауважив Святіший Отець, – з’являється небезпека, подібно до святого Петра, зректися Господа, навіть якщо формально представляємося та говоримо в Його ім’я».
Єпископ Риму закликав співбратів відповісти на запитання: «Ким ми є перед Богом? Якими є наші випробування?» Це запитання може засмутити і викликати розгубленість з огляду на слабкість людської свободи, але зовсім не такі почуття бажає пробудити Господь. «Ісус, добрий Пастир, не принижує і не залишає нас під пануванням мук сумління: в Ньому промовляє ніжність Отця, яка розраджує та дає новий початок», повертає відвагу, відповідальність, нові завдання, як це трапилося з апостолом Петром.
«Бути Пастирем означає щодня вірити в благодать і силу, що дана нам від Господа, не зважаючи на нашу слабкість, та до кінця прийняти відповідальність за те, щоб іти перед стадом, звільнившись від тягарів, які перешкоджають здоровій апостольській жвавості», – сказав Святіший Отець, додаючи, що потрібна також здатність іти серед і позаду стада, тобто, бути здатними вислухати страждаючого, підтримати непевного, повертати надію.
«Дорогі браття, визнання віри, яке тепер відновляємо, не є формальним актом, але відновленням нашої відповіді на заклик: «Іди за мною», яким закінчується Євангеліє від Йоана. Воно провадить до того, щоб розгорнути своє життя згідно з Божим проектом, заангажувавши всього себе для Господа Ісуса. З цього випливає розпізнавання, яке знає думки, сподівання та потреби людей нашого часу та бере їх на себе», – сказав на завершення Папа Франциск, закінчивши свої роздуми молитвою до Пресвятої Богородиці.
За матеріалами: Радіо Ватикан
фінансово.
Щиро дякуємо!
