Чи світ потребує світла?

Роздуми над Словом Божим на V Звичайну неділю, рік А

Після важкого і довгого дня велика родина збирається повечеряти. Бабуся з дідусем врешті не мусять самі сидіти в порожній квартирі, внуки-школярі нарешті відмучили домашні завдання, і чоловік із дружиною повернулися з роботи — всі в очікуванні маленького свята: тепер можна насолодитися миром і спокоєм, який дарує родина на щодень. Аж раптом не стало світла. По суті, нічого не змінилось, усі залишились поруч, стоять смачні страви на столі — однак усе не так і все не те, коли немає світла. Світло як повітря, ми не думаємо про нього, доки нам не почне його бракувати.

Сьогодні Ісус порівнює нашу віру зі світлом. Ми і її не завжди цінуємо. А варто задуматись: що би сталося, якби наша віра зникла — так, як зникає світло з наших лампочок? Ніби поруч із нами ті самі люди, ті самі проблеми, те саме життя — все те саме, але заради чого це все? Навіщо? Що потім?..

На одному «християнському» похороні одна вже старша пані голосила за своєю померлою мамою: «Це ж ти там залишися назавжди і ніколи вже звідти не вийдеш…» Я запитав її, чи вона взагалі католичка і чи вірить у воскресіння? Вона відповіла: «Та то я так, отче, для людей, ми так всі говоримо…» А шкода, що віра не є справжнім фундаментом нашого життя. Адже вона має надзвичайне світло, сильніше за смерть: навіть темряву смерті вона просвітлює надією воскресіння. І не лише про смерть ідеться, а також — а може, й насамперед — про життя.

А коли наша віра ослабла і вже не світить у нашому житті, то варто прислухатись до поради пророка Ісаї: Вламай голодному хліба свого, а вбогих до дому впровадь, як побачиш нагого вкрий його, і засяє тоді, мов досвітня зоря, твоє світло, і хутко шкірою рана твоя заросте, і твоя справедливість ходитиме перед тобою, а слава Господня сторожею задньою! Тоді то засвітить у темряві світло твоє, і твоя темрява ніби полудень стане… (Іс 58, 7-10). Бо якщо хто думає, що віра це щось «виключно для себе» — то помиляється.

Кожний християнин, який після Служби виходить із храму, має нести з собою в світ Боже світло, він неначе тримає в руці невидиму свічку. І від нас залежить, чи ми належатимемо до тих п’ятьох мудрих дівчат, чиї свічки, споряджені відповіднім чином, гарно горять, або нашим свічкам чогось бракує і вони не світять — і тоді ми належимо до тих дівчат немудрих. Грецький текст оригіналу вживає міцнішого слова: до дурних… і важко не погодитися — достатньо вибратись у темряву і гордо нести перед собою погаслу свічку, і… наскільки розумно це виглядатиме?

Ви є світлом для світу — чи ми того хочемо чи не хочемо: Ісус нас так назвав. Є так багато людей, які хочуть зігрітися нашим світлом, хочуть, щоб наше світло освітило їхню темряву… Хочуть, щоб їхню свічку також запалили – так, як колись нашу. Шкода, але найбільшим парадоксом християнства є те, що ми намагаємося стати тим, чим вже давно маємо бути.