Фарисеї — це люди, які переймаються не тим, чим треба

Роздуми над Словом Божим на вівторок V звичайного тижня, рік ІІ

Наявні в юдаїзмі норми сакральної чистоти можуть бути для нас дещо незрозумілими. В їх основі лежало переконання, що між людьми, тваринами та речами існує чітке розділення на чистих і нечистих. Таке розділення існувало також у релігіях сусідніх народів, і, швидше за все, всі ті перебільшення та зловживання, про які сьогодні мова, з’явились завдяки їхнім впливам.

Ці норми чистоти, незалежно від релігії, стосувалися насамперед священиків, які мали складати жертву, і робити це належало таким чином, щоб не розгнівати божество невідповідною поведінкою, вбранням чи станом душі. Тому існували переліки заборонених чинностей: не можна торкатися нечистих тварин (наприклад, свиней), хворої чи померлої людини, жінки, яка недавно народила дитину, заходити у дім до язичника тощо, — бо все це могло образити божество, яке не прийме жертви і не вислухає молитов, що разом із жертвою возносяться.

Звісно, в юдаїзмі священик, який мав скласти жертву, повинен був предстати перед Богом також у відповідному стані, але йшлося насамперед про моральний стан, про чистоту душі. Тому, перш ніж складати основну жертву, священик мав пройти ритуал особистого очищення, тобто скласти жертву за себе, за свої гріхи.

Невідомо, коли саме ці норми чистоти для священиків стали обов’язковими для всіх. Можливо, що й ніколи. Просто деякі занадто ревні й фанатичні групи сповідників юдаїзму — наприклад фарисеї, які постійно переймалися не тим, чим треба, — почали докладно цих норм дотримуватися, навчаючи також інших.

У сьогоднішньому читанні з Євангелія Ісус не має за мету боротися з ідеями правильного/неправильного сприйняття сакральної чистоти священиків, тобто тієї, що скерована на їхню особисту святість. Ісус бореться з дуже небезпечним переконанням, ніби завдяки зовнішнім обмиванням, окадженням чи іншим діям можна осягнути чистоту душі. Тим більше, що разом з Ісусом настають часи іншого очищення, яке здійсниться завдяки одній-єдиній Жертві.

Якби сьогодні Ісус зустрівся з нами — боюсь, не залишив би без критики наші зловживання: коли нарівні з таїнствами (або й вище за них) ми ставимо посвячення (яблук на Спаса, кошика на Пасху, свічок на Стрітення) або так сильно переживаємо за похорон, що й забудемо запросити священика висповідати тяжко хвору людину перед смертю. А вже за поганські звичаї під час «християнського» похорону ми б вислухали від Нього більше, ніж фарисеї. Він їм відказав: Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене… Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають людських заповідей, і знехтувавши заповідь Божу, передань людських ви тримаєтесь…(Мк 7, 6‑8).