Молитовник

Хресна Дорога

01 Квітня 2021, 15:47 21814 бр. Патрик Оліх OFM
Хресна Дорога з єпископом Леоном

Роздуми, що  були зачитані під час Дієцезіяльного молебню Хресної Дороги у Шаргороді 

 

 

ВСТУП

Уже минуло два тисячоліття від того дня, коли на землі помирав Богочоловік — Ісус із Назарета. Помирав як проклятий; помирав, відкинутий багатьма; помирав не сприйнятий і не до кінця зрозумілий навіть тими, хто був Його учнями.

Але та смерть стала початком нового світу, бо з воскресінням у перший день тижня, день світла, Бог у Христі осяяв людство світлом благодаті, даючи початок новому творенню й новому людству. До цих нових людей, освячених благодаттю Святого Духа, хочемо належати і ми, люди ХХІ століття, громадяни України.

Господи Ісусе Христе, на початку цієї Хресної Дороги шаргородською Кальварією просимо Тебе: нехай роздуми над Твоїми Страстями змінять нас, дадуть новий імпульс несенню наших особистих життєвих хрестів, щоби, вдивляючись у Твій приклад і зміцнені Твоєю благодаттю, ми щораз більше ставали християнами.

 

Стояння 1

Пилат умиває руки

З Євангелія від Матея (27, 11-18.24-26)

Ісус став перед намісником Пилатом. І намісник Його запитав і сказав: Чи Ти Цар Юдейський? Ісус же йому відказав: Ти кажеш. Коли ж первосвященики й старші Його винуватили, Він нічого на те не відказував. Тоді каже до Нього Пилат: Чи не чуєш, як багато на Тебе свідкують? А Він ні на одне слово йому не відказував, так що намісник був дуже здивований. Мав же намісник звичай відпускати на свято народові в’язня одного, котрого хотіли вони. Був тоді в’язень відомий, що звався Варавва. І, як зібрались вони, то сказав їм Пилат: Котрого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву, чи Ісуса, що зветься Христос? Бо він знав, що Його через заздрощі видали…

І, як побачив Пилат, що нічого не вдіє, а неспокій ще більший стається, набрав він води, та й перед народом умив свої руки й сказав: Я невинний у крові Його! Самі ви побачите… А ввесь народ відповів і сказав: На нас Його кров і на наших дітей!… Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, збичувавши, він видав, щоб розп’ятий був.

*

Пилат розуміє, що Ісус невинний. Він знає, що Ісуса видали через заздрощі. Як описують інші Євангелісти, Пилат кілька разів пробує вмовити натовп, та все марно. Наляканий криком, що він може втратити прихильність кесаря, правитель умиває руки. Чисті, білі руки — ще не знак духовної невинності перед Богом. Хотів перекинути відповідальність на інших — і увійшов в історію як несправедливий суддя, як боягуз, як приклад страху за власну кар’єру.

Скільки таких Пилатів знала історія! Боягузливих кар’єристів, що ладні інших видати на смерть, аби лиш урятувати власне становище. І одночасно переконувати себе та інших, що «я не винен у крові мого ближнього». Але відповідальність лежить саме на цих Пилатах. Навіть недавня історія України на Майданах показала десятки таких Пилатів, що вмили руки… але кров не змивається так легко. Хто підписував злочинні закони, хто посилав людей на проплачені мітинги, хто невинно засуджував інших, хто ламав сумління – своє та інших?

Це стояння нагадує кожній людині вагу власної відповідальності за інших. Я можу допомогти іншій людині? Я маю нагоду когось урятувати? Я маю змогу простягнути руку помочі? Треба це робити. Навіть якщо це невигідно, якщо я можу втратити прихильність сильних цього світу, прихильність начальства. Власної совісті не можна ламати! Ніхто й ніщо не стоїть вище заповідей Бога! Ніяка вода не очистить від відповідальності перед Богом за те, що ми могли зробити, а не зробили через страх.

Господи Ісусе Христе, невинно засуджений суддями цього світу, зламаними страхом за власну шкіру. Навчи нас відваги відповідальності за себе і за інших!

 

Стояння 2

Ісус бере хрест

З Євангелія від Матея (27, 26-31)

Тоді Пилат відпустив Варавву, а Ісуса, бичувавши, він видав, щоб розп’ятий був. Тоді то намісникові вояки, до преторії взявши Ісуса, зібрали на Нього ввесь відділ. І, роздягнувши Його, багряницю наділи на Нього. І, сплівши з тернини вінка, поклали Йому на голову, а тростину в правицю Його. І, навколішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: Радій, Царю Юдейський! І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й по голові Його били… А коли назнущалися з Нього, зняли з Нього плаща, і зодягнули в одежу Його. І повели Його на розп’яття.

*

Стояння нагадує лише один момент, кілька секунд із тривалого страждання Ісуса: момент узяття дерева, на якому Він буде розп’ятий і помре. Але який же важливий цей момент! І не так важливий сам факт узяття цього знаряддя власної смерті, як спосіб, у який це робить наш Спаситель. Євангелія розказують, як Ісус уже за кілька місяців перед цим почав говорити своїм учням, що Його чекає і як Він із нетерпеливістю йшов до Єрусалима, щоби звершити всі пророцтва Старого Завіту про страждання невинного Божого Слуги заради спасіння всіх людей. Це не був випадок. Це не була доля. Це був свідомий вибір Ісуса, вибір хреста.

Це не було легко ніколи — свідомо йти на жертву, свідомо брати хрест страждань, свідомо йти на смерть заради інших. Але були і є такі герої, що не прив’язуються до власного земного життя та здатні пожертвувати всім, щоб інші жили краще, щоб інші могли спастися. Свідками цього стали всі ми. Їх ушановують навіть невіруючі. А тим більше ми, християни, що віримо у вічне життя та нагороду за будь-який жест добра, навіть непомічений людьми, але який завжди буде зауважений Богом, підтриманий і нагороджений, — повинні вчитися жертовності. Нам необхідно заново вивчити урок самопожертви, не ставлячи самих себе у центр своїх старань. Любов Христа, який так упевнено бере хрест на свої рамена, бо знає його цінність, має бути для нас прикладом, як ми маємо брати наші хрести, наші обов’язки: з переконанням, із жертовністю, охоче. Бо це допоможе нам і допоможе іншим.

Господи Ісусе Христе, котрий свідомо береш на плечі дерево хреста, щоби на ньому пролити свою дорогоцінну Кров! Навчи нас знову уроку хреста. Дай зрозуміти ту любов, що керувала Тобою в прийнятті страждань заради інших. І навчи нас, Твоїх учнів, уміти жертовно нести свій хрест обов’язків, а навіть — якщо буде потрібно — пожертвувати своїм життям заради наших ближніх. Бо немає більшої любові від тієї, коли хтось життя своє кладе за свого ближнього.

 

Стояння 3

Перше падіння Ісуса

З пророка Ісаї (50,5-7)

Господь Бог відкрив вухо мені, і я не став неслухняним, назад не відступив. Підставив я спину тим, хто б’є, а щоки свої тим, які бороду мені рвали. Обличчя мого не відвертав я від плювків та глузування. Та Господь Бог мені допомагає, тому я не осоромлюся. Тому й тримаю моє обличчя, мов кремінь; я знаю, що не застидаюся.

*

Шлях на Голгофу не такий уже й довгий, якщо йти без хреста і в повноті сил. Але після всіх страждань, які зніс Ісус до цієї миті, з прив’язаною до рук поперечкою важкого хреста, це не так просто. Ісус падає. Руки прив’язані, тому немає змоги пом’якшити падіння, використавши руки. Ісус падає всім тілом, болісно.

Падіння Ісуса — це наслідок гріхів. Ми їх ділимо на важкі й легкі, смертні та повсякденні. Якби за ті легкі Ісус не страждав! Навіть за найменші провини Він заплатив високу ціну. І це повинно нас примусити задуматися над нашими легкими гріхами, над тими вчинками, про які ми розуміємо, що вони не зовсім добрі, але не звертаємо на них великої уваги. Бо ми так звикли, бо так роблять усі, бо інакше не можна — різні причини таких гріхів. Найнебезпечніше, що ми можемо до них звикнути, а це означає — перестати боротися, не підводитися. А вони, як лавина, додаються один маленький гріх до іншого маленького гріха, створюючи небезпечну хвилю духовної смерті, що знищує все на своєму шляху.

Як часто в нашому суспільному житті звикаємо до таких прогрішень: там треба заплатити, щоб узяли до уваги твоє прохання, там самі беремо маленькі хабарі чи подарунки. Заплющуємо очі на справедливість, бо так прийнято. І самі не проти щось отримати від інших. Із маленьких дозволів на зло, гріх, хамство, несправедливість росте «гріх світу», поширюється царство сатани. Тому Ісус постає перед нами як докір: навіть із такими маленькими справами ми не повинні погоджуватися й миритися. І з ними треба боротися, і з них треба підводитися нашому суспільству. А суспільство розпочинається з мене…

Господи Ісусе, котрий падаєш під тягарем наших гріхів, дай нам святий неспокій боротьби з проявом навіть найменшого зла!

 

Стояння 4

Зустріч із Матір’ю

З Євангелія від Луки (2,34-35)

Симеон сказав до Матері Ісуса, Марії: Ось цей поставлений на падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; Він буде знаком протиріччя, та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрилися думки багатьох сердець.

*

У Єрусалимі це стояння прив’язане не так до якогось конкретного місця, як до вулички. У тих тісних вуличках, коли Ісус ніс хреста, зібралося багато народу. Тому Марія, Його мати, не могла підійти близько до свого сина, а лише здалеку, з бічної вулички, побачила Ісуса з хрестом на плечах. Чим вона могла Йому допомогти? Якби могла, то, напевно, сама би взяла на свої жіночі плечі тягар важкого дерева, щоб допомогти своєму єдиному синові. Чи хоча б словом Його підтримала посеред осатанілого натовпу, що кричав: «Розіпни! На смерть його!»? Але не могла нічого, не було як допомогти Ісусові. В такі хвилини найкраща допомога — це бути, бути поруч, навіть у мовчанні, але бути там.

Марія вчить нас співстраждати, співчувати, наскільки це в наших можливостях. У важкі хвилини треба бути біля Ісуса, треба бути біля тих, хто страждає, бо в них є Христос: «Що ви зробили одному з цих найменших, це ви Мені зробили». Період Майдану показав, наскільки це почуття співстраждання не чуже українському народові. Скільки допомоги було дано тим, хто потребував! Скільки служіння іншим! Скільки жертовності, навіть під кулями, аби лиш допомогти людям… Це риса, яка не повинна занепадати в нас. Але ми маємо вчитися від Марії, співстраждальної Матері Спасителя, як допомагати тим, хто несе хрест, ми не повинні бути байдужі щодо страждання й біди інших людей. Не треба думати, що хтось інший має допомогти, що я нічим не зараджу біді іншого. Треба бути біля них, треба їм допомагати так, як можемо, робити, що в наших силах. Жоден добрий жест не втратиться перед Богом.

Маріє, Мати наша, котра разом зі своїм Сином страждала на хресному шляху, допомагаючи Йому своєю присутністю! Вчи нас, своїх дітей, співстраждати і співчувати не лише на словах та в почуттях, а вчинками. Щоб ми не були байдужими щодо тих, хто страждає, хто несе свій хрест, а були готовими прийти на допомогу навіть на німий крик про допомогу.

 

Стояння 5

Симон Киринеянин допомагає нести хрест

З Євангелія від Луки (23, 26)

І як вели Ісуса на розп’яття, то схопили якогось Симона із Киринеї, що вертався з поля, і поклали на нього хреста, щоб він ніс за Ісусом.

*

Ісус звертався до своїх учнів: «Коли хто хоче йти за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде» (Мк 8, 34). Не завжди просто відважитися йти за такими вимогами Ісуса. Зректися себе, брати хрест зовсім нелегко, і ми це знаємо, тому й не поспішаємо з наслідуванням Спасителя. Іноді Бог може примусити взяти хрест, як Симона Киринеянина солдати примусили нести за Ісусом хрест. Хрест не завжди приходить до тих людей, які його бажають, і саме тоді, коли вони цього бажають. Але він завжди може стати знаряддям спасіння.

Може так бути, що ми, християни, перебуваємо в такому місці чи часі, який не є легким і приємним, коли б ми залюбки зайнялися чимось іншим, більш радісним. У кожного з нас — своє поле, як у Симона. Ми повертаємося зі свого поля, втомлені, зайняті своїми справами, і яке нам діло до того, що хтось біля нас несе хрест? А Бог нас іноді зіштовхує з хрестом, який несе інша людина, змушуючи нас брати хрест, можливо, й чужий. «Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закон Христовий» (Гал 6, 2).

Господи Ісусе Христе, котрий приймаєш вимушену допомогу від Симеона! Навчи мене помічати тих, що живуть біля мене зі своїми хрестами, щоб я міг надати їм допомогу. А коли Ти змусиш мене нести хрест страждань, труднощів, обов’язків чи якийсь інший, то допоможи його терпеливо нести, аби допомогти Тобі, Господи, в спасінні світу.

 

Стояння 6

Вероніка витирає обличчя Ісуса

З пророка Ісаї (53,1-5)

Хто б повірив тому, що ми чули? Кому рамено Господнє об’явилося? Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із сухої землі. Не було в ньому ні виду, ні краси, — ми бачили його, — ні вигляду принадного не було в ньому. Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали. Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що його покарано, що Бог його побив, принизив. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані.

*

Вероніка — жінка, яка мала відвагу. Не боялася вийти з озвірілого натовпу, наблизитися до засудженого на ганебну й болісну смерть, щоби принести хоч трошки полегшення: витерла обличчя Спасителя. Треба було побороти в собі страх перед натовпом, перед солдатами. Треба було докласти зусиль, щоб вийти з цього натовпу і допомогти Ісусові.

Відвага виділитися з натовпу, щоб показати свою приналежність до Ісуса, до Церкви, до Віри. Вміти показати, що я — віруючий, що в мене інші правила життя й поведінки. Що я маю відвагу визнавати Бога, показувати свою віру, не стидатися своєї Церкви. Пам’ятаємо приклади відваги жінок на Майдані, котрі, ризикуючи власним життям, витягували поранених із-під куль, служили санітарками, помагали в різних сферах діяльності Майдану. Приклад жіночої відваги має стояти як виклик перед кожним віруючим, щоб у потрібну хвилину не боятися, що про мене подумають, як на мене дивитимуться, що говоритимуть, коли я стану на захист віри, коли публічно визнаю Бога, коли не побоюся говорити про Ісуса іншим. Таким чином ми допомагаємо Ісусові у спасінні світу, поширюємо Його любов до кожної людини, стаємо достовірними свідками віри в Бога.

О Вероніко, відважна сповіднице віри в Ісуса! Надихай нас, християн, своєю відвагою! У важких хвилинах, серед натовпу, у кожній ситуації навчи нас бути свідками віри в Бога. Нехай страх перед осудом не зупинить нас у проголошуванні Божої любові, що об’явилася в Ісусі Христі.

 

Стояння 7

Ісус вдруге падає під хрестом

З пророка Ісаї (53,6-7)

Усі, як вівці, ми блукали, кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього. Його мордовано, та він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав він уст.

*

По дорозі на Голгофу було не одне падіння Ісуса. Його могли штовхнути, щось могло завадити Його ногам, просто втома — і ось Ісус удруге падає під тягарем хреста. Падіння знову на все тіло, бо руки прив’язані до поперечини, падати боляче. Але й з нього треба підводитися. Мета Ісуса — Голгофа, смерть на хресті, тому Він встає. Хоч би як важко не було, хоч би скільки зусиль треба було докласти — Христос підводиться, щоб іти далі. Шлях треба продовжувати.

Гріховні падіння можуть повторюватися. Можемо знову й знову скоювати ті самі переступи заповідей. Попри всі зусилля і старання, попри всі постанови — гріх повертається, і буває важко його позбутися. Іноді Бог може дозволити, щоб деякі гріхи, прикрі й неприємні, поверталися. Бо маємо навчитися покори, навчитися більше довіряти Богу, ніж самим лише нашим людським силам, навчитися приходити до Бога в соромі наших провин, змити які може тільки Він, тільки безмежне Боже милосердя. І маємо одночасно вчитися вставати з гріхів, не повторювати тих самих помилок, вчитися духовної мудрості уникання гріхів, наскільки це нам під силу. Саме життя нам показує, які гріхи (також і наші, і не чиїсь) зрештою виродилися в те суспільне становище, в якому на сьогодні перебуває країна. Маємо вчитися і того, як не допускати знову тих самих помилок.

Христе, покірний Вчителю, дякую Тобі за любов, показану через Твої хресні страждання. І одночасно прошу про дар витривалості у праці над собою, щоб я смиренно працював над своїм наверненням, не знеохочуючись повторюваними гріхами і довіряючи Твоєму милосердю.

 

Стояння 8

Жінки плачуть над Ісусом

З Євангелія від Луки (23,27-31)

За Ісусом ішов великий натовп людей і жінок, які плакали й голосили над Ним. А Ісус обернувся до них та й промовив: Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, за собою ридайте й за дітьми своїми! Бо ось дні настають, коли скажуть: Блаженні неплідні, та утроби, які не родили, і груди, що не годували… Тоді стануть казати горам: Поспадайте на нас, а узгір’ям: Покрийте нас! Бо коли таке роблять зеленому дереву, то що буде сухому?

*

Серед натовпу є хтось, хто плаче над стражданнями Ісуса. Коли дивитися на Його рани, споглядати Його страждання, це не може не викликати співчуття і сліз. Ми плачемо, коли бачимо горе, коли бачимо біль. Плакати — ознака людини. Значить, ще не вмерло співчуття в душі. Ісус теж плакав над гробом Лазаря. Але цього разу Ісус звертається до жінок із зауваженням, що самих сліз замало. Тільки мати почуття співстраждання з Ісусом — цього замало. Ридати треба не над Його страстями, а над собою, бо якщо дивитися на причину цих страждань, то нею є ми з нашими гріхами. На це треба звернути увагу і над цим плакати, щоб потішити стражденного Спасителя.

Наше особисте й суспільне життя вимагає таких самих сильних, проникливих слів Ісуса. Нам необхідно застосувати їх до себе й задуматися над своєю поведінкою, над своїм життям. Можна жалітися, можна нарікати на життя, на такі чи інші обставини життя, на несправедливість, на беззаконня, — і не робити нічого більше. Тільки оплакувати, але бути бездіяльними, не шукати причини такого стану речей або покладати відповідальність на інших: мовляв, то вони мають змінювати порядки, вони мають вносити лад. А ми залишаємося на рівні слів, критики, намірів. Гріх у мені залежить від мене, від моїх зусиль зі зміни самого себе. Несправедливість навколо — в праці, у владі, в магазині, на вулиці — теж якоюсь мірою залежить від мене і моїх дій. І треба щось робити, а не лише плакати. Треба діяти, щоб Божа правда зацарювала в моїй душі, у моїй сім’ї, на моїй роботі, в моєму місті, в моїй державі. Ісус вимагає дії!

Господи Ісусе Христе, Ти закликаєш нас не тільки дивитися на Твої страждання, на всі гріхи і несправедливість зі сльозами на очах, але зрозуміти причину цих страждань і несправедливості, щоб їх усунути. Дай усім віруючим відвагу змін, відвагу дії, щоб ми активно боролися зі злом всередині і навколо нас, вносячи Твою правду у цей світ.

 

Стояння 9

Ісус падає втретє

З пророка Ісаї (42,1-4)

Ось мій слуга, якого Я підтримую, мій вибраний, якого вподобало моє серце. Я поклав на нього дух мій: він сповістить народам правду. Він не буде кричати, ані вигукувати, і голосу свого на вулиці не дасть почути. Надломленої очеретини не доламає; льону, що куриться, він не погасить; оповість ретельно правду. Він не ослабне, не подасться, аж покіль не встановить на землі правди, бо острови чекають його науки.

*

Вже недалеко місце розп’яття, вже так близько до мети, залишилося зовсім трошки. І знову падіння. Важке падіння, бо вже останні сили. Та згадуємо і роздумуємо не лише про падіння, а й постання з нього. Христос встає, хоч би скільки це Йому коштувало, хоч би яких зусиль вимагало. Але мета Його дороги — це розп’яття, і треба подолати всі перепони на шляху до спасіння. Тому Він підводиться знову і йде далі.

Скільки віри, відваги й сили треба, щоби вставати з важких, смертельних гріхів! Іноді ми відчуваємо тягар провини і розуміємо, що так не повинно бути, але не маємо сили протистояти, нам бракує наснаги змінити життя, ми піддаємося слабкостям і звичці. А кожен важкий гріх — це смерть душі, це розрив зв’язку благодаті з Богом, це біль, завданий Христові.

Це стояння вчить нас, послідовників Христа, ніколи не опускати рук, не зневірюватися, не падати духом. Із кожного гріха, навіть найважчого, можливо встати — і треба встати. Нема такої провини, з якої Бог не міг би нас підняти своїм прощенням і своєю благодаттю. Падати — це людське, вставати — Боже, а залишатися в гріхах — диявольське. В жодному випадку, з жодним гріхом не можна змиритися, а треба шукати в Бога сили для постання й продовження шляху в благодаті.

Господи, котрий підводишся із третього падіння, показуючи нам приклад поставання з будь-якого гріха! Навчи нас боротися з кожним гріхом. Навчи терпеливості поставання з бруду беззаконня. Нехай Твоя благодать царює у моєму житті!

 

Стояння 10

З Ісуса знімають одяг

З пророка Ісаї (52,13-15)

Ось пощастить слузі моєму, він вознесеться, піде вгору, стане вельми великим. І як жахалися численні, глядівши на нього, — вигляд його не мав нічого людського в собі, — так многота народів буде на нього дивуватися, царі затулять собі рота свого, бо таке побачать, що їм не оповідалося, довідаються про таке, чого не чули.

*

Зняти одяг — це й біль, і приниження. Біль, тому що зривають тканину, що вже присохла до ран, відкриваючи їх наново. Приниження, бо це проти людської гідності, це глибоке упокорення людини як такої. Христос приймає на себе і цей біль, і це приниження. Бере, щоб стати докором сумління: ось як можна принизити людину, як можна вбити морально!

На жаль, урок не вивчений, людство далі продовжує принижувати людську гідність, людина принижує людину, віруючі теж можуть принизити інших. І знову ж, недалекий приклад із Майдану: ми бачили звірські побиття мирних людей, студентів, жінок, аж до розстрілу. А також роздягання догола і моральні знущання над людиною. Можливо, ми до такого рівня не сходимо, але… маленькі приниження інших удома, на роботі, в автобусі. Приниження людей старших, слабких, хворих, приниження словом, учинком, думкою. Як навчав Христос: є не лише заповідь «не вбий», але навіть той, «хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже ‘негідник’, підпадає верховному судові, а хто скаже ‘дурний’, підпадає геєнні огненній» (Мт 5, 21-22). Від малих принижень, таких щоденних, і виростають звірі, для яких принизити чи навіть убити не становить труду.

Господи, принижений перед своїм розп’яттям! Твої рани знову кривавлять, коли ми принижуємо інших, коли відбираємо людині гідність нашими словами та вчинками. Просимо пробачення за всі гріхи нашого народу проти людської гідності й тіла. Нехай Твоя кривава жертва, разом із кривавою жертвою наших співвітчизників за гідність людини в Україні, неустанно нагадує нам, що кожна людина, без винятку, це Твій образ і подоба. Навчи всіх нас шанувати людську гідність у собі та в інших.

 

Стояння 11

Ісуса прибито до хреста

З Євангелія від Марка (15,22-32)

І привели Ісуса на місце Голгофу, що значить Череп. І давали Йому пити вина, змішаного із миррою, але Він не прийняв. І розіп’яли Його, і поділили одежу Його, кинувши жереб про неї, хто що візьме. Була ж третя година, як Його розіп’яли. І був написаний напис Його провини: Цар Юдейський. Тоді розп’ято з Ним двох розбійників, одного праворуч, і одного ліворуч Його. Щоб збулося Писання, котре каже: ‘До злочинців Його зараховано’. А хто проходив обабіч, то Його лихословили, головами своїми хитали й казали: ‘Отак! Ти, що руйнуєш храм та за три дні будуєш, зійди з хреста, та спаси самого себе!’ Теж і первосвященики з книжниками глузували й один до одного казали: ‘Він інших спасав, а самого себе не може спасти! Христос, Цар Ізраїлів, нехай зійде тепер із хреста, щоб ми побачили та увірували’. Навіть ті, що разом із Ним були розп’яті, насміхалися з Нього.

*

Перед розп’яттям Ісусові дають вино з миррою — цим напоєм засудженому давали змогу менше відчувати біль, щоб не так ятрило все те, що з ним буде далі. Ісус не приймає напою. Він іде на смерть у повній свідомості. Над Ним розміщують напис із текстом звинувачення, який насправді стає титулом прославлення Ісуса: «Цар Юдейський». Цар висить на хресті поміж двох розбійників. Ісус розпочав своє життя в убогості, у стайні, серед небезгрішних пастухів. І завершує його подібним чином. Усе життя, всі вчинки, всі слова Ісуса говорять про любов Бога до людей, навіть до грішників, ба навіть передусім до грішників. Хрест є вершиною цієї любові, найкращим проявом того, на що здатен Бог заради вічного спасіння людського роду. Любов вимірюється самопожертвою, здатністю віддати себе, своє життя заради когось чи чогось, що ми любимо.

Бути християнами в сьогоднішньому світі, у нашій державі, це значить — як протягом усіх віків після Христа — брати щоденно свій хрест і слідувати за нашим Учителем дорогою хреста. Бути зарахованими до компанії розбійників, осміюваними, провокованими. Бути християнами непросто. Але це наше покликання. На хресті бачимо славу Христа і Його любов. У нашому хресті проявляється наша любов, наша здатність на самопожертву заради спасіння світу.

Христе, висміяний і незрозумілий у своїй любові до людей, будь прославлений за все, що Ти зробив для мене! Навчи дивитися на хрест часто, щоб засвоїти урок самопожертви. Нехай труднощі, які я зустрічаю у своєму бутті християнином, не зведуть мене з хреста мого життя. Хочу свідомо брати участь у Твоїх стражданнях, щоби разом із Тобою осягнути рай. Допоможи мені заглиблюватися в тайну Твого хреста!

 

Стояння 12

Смерть Ісуса

З Євангелія від Марка (15,33-39)

Як настала шоста година, то аж до години дев’ятої темрява стала по цілій землі. О годині ж дев’ятій Ісус скрикнув голосом гучним, кажучи: ‘Елої, Елої, лама савахтані’, що в перекладі значить: ‘Боже мій, Боже мій, нащо Ти Мене покинув?’ Дехто ж із тих, що стояли навколо, це почули й казали: ‘Ось Він кличе Іллю!’ А один із них побіг, намочив губку оцтом, настромив на тростину, і давав Йому пити й казав: ‘Чекайте, побачимо, чи прийде Ілля Його зняти!’ А Ісус скрикнув голосом гучним і віддав духа. І в храмі завіса роздерлася надвоє, від верху аж додолу. А сотник, що стояв насупроти Нього, як побачив, що Він отак духа віддав, то промовив: ‘Чоловік цей був справді Син Божий!’

*

Смерть людини є таємницею самою в собі. Чи це смерть від старості, чи від хвороби, чи несподіваний кінець. Людини не стає, після неї залишається пустка, до якої близькі мають звикнути. І хоча всі, хто народився на цьому світі, колись його залишать, помруть, однак смерть залишається чимось недобрим. Проте є різні смерті: є така смерть, що промовляє собою, стає знаком віри у щось понад смертю й життям, віри у щось важливе.

Цілий світ був свідком смерті десятків людей на Майдані в Києві. Життя людей різного віку раптово обривалося на очах тисяч свідків. Люди відходили з цього світу. Але яка промовиста була жертва їхнього життя! Скільки відваги, скільки віри у справедливість, у правду, в істини, за які варто покласти своє життя! Їхнє вмирання стало виразним криком віри в те, що є речі, більші за життя і смерть. Герої народу навіть після смерті промовляють до сумлінь українців.

Христос своїм свідомим помиранням стає прикладом для нашого життя. Навіть у годину найбільшого болю Ісус пам’ятає про свого Небесного Отця і звертається до Нього словами молитви. Своєю смертю Він промовляє до римського сотника, який визнає віру, дивлячись на саме такий спосіб помирання людини, засудженої на смерть: «Чоловік цей був справді Син Божий!» Ми маємо жити й помирати так, щоб промовляти до людей навколо нашою вірою в Бога, у вічність, в істину та справедливість. Терпеливість, віра, молитва — за прикладом Ісуса на хресті — мають нам товаришувати у нашому життєвому шляху. Бо на нас чекає вічність, тому ніщо не може нас віддалити від Бога чи перелякати. Треба бути героями християнської щоденності, щоденного життя з Христом і помирання для гріха й неправедності.

Господи Ісусе Христе! Дякуємо Тобі за Твою смерть на хресті, вираження Божої любові до кожної людини, до кожного з нас. Нехай роздуми над Твоїми страстями розірвуть в нас завісу, що відділяє наше життя від Тебе, від Твого обличчя. Нехай Твоя смерть, що потрясла всю природу, струсить наш світ, людей нашої країни. Нехай Твій хрест, Господи, буде нам вказівкою — як жити і як помирати в Богові.

 

Стояння 13

Тіло Ісуса знято з хреста

З Євангелія від Йоана (19, 38-40)

Потім Йосип з Ариматеї, котрий був учнем Ісуса, але тайкома, бо боявся юдеїв, став просити Пилата, щоб взяти тіло Ісуса. І дозволив Пилат. Тож прийшов він і взяв тіло Ісуса. Прибув також і Никодим, що давніше приходив вночі до Ісуса, і приніс смирну, змішану з алоєм, літрів зі сто. Отож, вони взяли тіло Ісуса та й обгорнули його плащаницею із пахощами, як є звичай ховати в юдеїв.

*

Після виконання вироку знівечене тіло Ісуса знімають з хреста. Страждання завершилося. Тепер страждають інші, близькі, які повинні віддати останню шану померлому. Ненадовго, бо вже скоро це тіло воскресне. Пошана до мертвого Ісуса неповна, якщо не будемо шанувати Христа живого. І роздуми Хресної Дороги, і все пережиття Великого Посту має зводитися не лише до спогадів про страсті й смерть Ісуса Христа, а до зустрічі з Його живим тілом — з Євхаристією та Церквою. Їх ми повинні шанувати, якщо справді хочемо віддати честь Христу. Знімати Ісуса з хреста будемо тоді, коли шануватимемо Його живе тіло, Причастя й Церкву. Зніматимемо тіло Ісуса з хреста тоді, коли — як Марія — будемо слугами живого Бога, приносячи полегшення Христові своїм життям.

Господи, котрий віддав своє життя за спасіння світу, залишаючи нам своє Тіло в Причасті й дар спільноти Церкви як плід Хреста, на якому Ти віддав за нас життя! Нехай Твоє євхаристійне Тіло зміцнює віруючих у Тебе, а наша віра в Церкві буде завжди живою, щоб наше життя не завдавало Тобі болю, а навпаки, приносило Тобі славу.

 

Стояння 14

Ісуса покладено до гробниці

З Євангелія від Йоана (19,41-42)

На тім місці, де Ісус був розп’ятий, знаходився сад, а в саду новий гріб, що в ньому ніколи ніхто не лежав. Тож отут, з-за юдейського дня Приготовлення, вони поклали Ісуса, бо гріб був поблизу.

*

Останнє стояння Хресної Дороги нашого Господа на землі. Від дня свого втілення продовжувалась ця дорога аж до Голгофи. Слово Ісуса, Його вчинки, все життя було скероване на хрест. На хресті проявилась міра Божої любові, міра без міри. Бог показав, що Він робить усе можливе, аби людство мало вічне життя. Гріб Ісуса стає символом сили гріха, людської слабкості, що можуть убити Бога, завдати Йому чималих страждань. І одночасно цей гріб — це символ надії на перемогу добра над злом, правди над фальшю, справедливості над несправедливістю. Бо звідси проб’ється світло воскресіння, звідси вже незабаром на цілий світ залунає таке древнє і одночасно завжди актуальне: Христос воскрес!

Надією світяться і гроби всіх тих, хто поліг за правду, справедливість, свободу. Всі ті, хто не скорився злу й гріхові та сміливо йшов уперед. У гробі Ісуса бачимо всіх померлих вірних, які віддали життя за віру, всіх мучеників нашої землі. Цей гріб говорить, що є справедливість і є правда. Варто жити заради цих ідеалів, варто жити вірою, варто заради цього навіть ризикувати життям, бо Бог в Ісусі Христі показує нам вічність, яка чекає на нас. Хоч би які страждання ми перетерпіли тут, на землі, хоч би з якими хворобами й труднощами змагалися, — з вірою все стає благодатним.

Господи Ісусе Христе, покладений до гробу, щоб із нього воскреснути на третій день! Дай нам сильну віру у Твоє воскресіння та у Твою любов, яка нас супроводжує на всіх дорогах життя. Нехай Твій хрест буде для нас дороговказом життя, щоби, вдивляючись у нього, ми краще розуміли наш хресний путь і могли ним дійти до вічної радості.

 

 

ЗАВЕРШЕННЯ

Дякуємо Тобі, Господи Ісусе Христе, за Твою Хресну Дорогу, за ті уроки, яких Ти нам уділяєш, коли роздумуємо над Твоїми стражданнями. Дякуємо за Твою любов, що проявилася в найкращий спосіб на дереві хреста, з якого витікає джерело життя. Дякуємо і за те, що продовжуєш супроводжувати кожну людину на її хресній дорозі, бо лише з Тобою «ярмо Твоє любе, а тягар — легкий» (Мт 11, 30). Вчи нас, Господи, і зміцнюй своєю благодаттю, щоб ми, християни України, стали свідками Твоєї слави та любові.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity