Душпастирство військових, які служать на передовій, відрізняється від традиційного, до якого звикли на парафіях.
Про це CREDO розповів о. Олександр Коцюр, який перебуває неподалік Донецького аеропорту, за 25 км. від передової, де точаться бої.
Нагадаємо, троє католицьких священиків, о. Олександр Коцюр, о. Олександр Оріховський та о. Віталій Слободян, повезли на Схід речі для військових, зібрані волонтерами.
Священики відвезли допомогу 93 окремій механізованій бригаді, а також побували у прикордонників. Там вони відправили Месу і навіть освятили БТР.
Військові радіють, коли приїжджають капелани. Вони відразу розбирають розарії, просять, щоб священик особисто його вдягнув на руку. Хоча спочатку ставляться насторожено до незнайомих людей.
«Їх потрібно просто вислухати, поговорити. Тут не будеш моралізувати», — розповідає о. Олександр Коцюр.
Для військових важлива навіть не конфесія священнослужителів, а просте ставлення.
«Ви змінили мою думку про священиків», — сказав танкіст отцю Віталію.
Вночі чути як б’ють «Гради», літають літаки, — розповідають священики. Солдати вже звикли. Вони тут перебувають по кілька місяців. Постійно в холоді і стресовій ситуації. Але деяку закономірність уже бачать: «якщо путінський конвой зайшов, то чекай нового посилення дій», — кажуть військові.
Вони не люблять фотографуватися і показувати свої почуття, — розповів CREDO о. Олександр. З радістю приймають листи та малюнки від дітей. А прочитавши їх, відвертаються і закриваються руками. «А що ти напишеш з іншого боку, коли мене мочануть?», — питають.
Присутність капелана необхідна для моральної підтримки військових, переконані священики.
Нагадаємо, католицькі єпископи наголошують, що присутність священиків у зоні АТО є необхідною. Про це йшлося під час зустрічі священиків Києво-Житомирської та Кам’янець-Подільської дієцезій.
У тому, що капеланство — це добровільна справа, яка потребує багато мудрості та душпастирської розторопності, переконані й інші священики, які їздили у зону бойових дій.
фінансово.
Щиро дякуємо!
