Шукати загублену вівцю

Роздуми над Словом Божим на вівторок ІІ тижня Адвенту

Як вам здається: коли має який чоловік сто овець, а одна з них заблудить, то чи він не покине дев’ятдесятьох і дев’ятьох у горах, і не піде шукати заблудлої? І коли пощастить відшукати її, поправді кажу вам, що радіє за неї він більше, аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох незаблудлих. 
Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих малих.

У стародавній Юдеї було дуже легко заблукати. Пасовища розташовані в гористій місцевості, в самому центрі країни. Немає жодних обмежувальні стін чи огорож. Вівці вільно кочують, а коли збиваються з плоскогірних пасовиськ в ущелини, то можуть опинитися на уступі, з якого не зуміють ані піднятися вище, ані спуститися, тож змушені залишатися в такому безвихідному становищі, поки не загинуть або поки їх хтось знайде і врятує.

Нам сьогодні надано дуже багато свободи: вільний доступ до інформації, немає ніяких перепон, обмежень. Дуже легко піддатися спокусі та знайти собі якесь лжепророче вчення «по душі»: щось зі східних популярних течій із згубними духовними практиками, або «євангелія успіху та процвітання», які пропагують ідею, що фінансовий і професійний успіх становлять показник Божих благословень — а отже, штовхають людей у гонитву за успіхом… а після того, як матеріальне становище не покращилося, до переліку проблем додаються ще й нереалізовані мрії, розчарування і депресія. З таких учень і шкіл дуже важко вийти самому. Це може бути нашою прірвою.

Постає питання, як вівця могла загубитися. Вівці чутливі до голосу пастиря й отари. Щоб загубитись, їй треба було стати глухою на голос пастиря (Ісуса) та своєї отари (спільноти, Церкви). Тому рецепт, як не губитися в сучасному світі, де безліч доріг відводить від Христа, і лише одна дорога веде до Нього, — постійно перебувати у Його Слові й спільноті, у Євхаристії та молитві (пор. Діян 2, 42).

Ісус зробив для нас більше, ніж будь-який пастир. Ісус залишив свою отару (своїх апостолів, учнів), коли помирав за кожного з нас на хресті. Про те, що Він не залишає нас ні на мить, сам підтвердив,кажучи: «Я з вами аж до кінця віку» (Мт 28, 20). А шукає Він кожного з нас поодинці, індивідуально. Кожного у свій час, у певних життєвих обставинах.

Важливо завжди пам’ятати про велику любов Божу до кожного без винятку, кожного, кого я зустрічаю у повсякденному житті й у віртуальному світі. Навіть до тих, хто давно і далеко відійшов від Нього і навіть поки не думає про повернення…

Ми можемо побачити себе у цій притчі в ролі загубленої вівці, яка потребує допомоги, або у постаті рятувальника, янгола-охоронця, яким ми можемо стати для когось із наших заблуканих ближніх і нести їм світло Христа (пор. Мт 5, 13‑14).

Що ще цікавого у цій притчі, то це як стадо могло залишитися стояти без пастиря. Адже, як відомо з Євангелія від Йоана (10, 4.27), вівці знають голос свого пастиря і йдуть за ним. Тобто вся отара мала піти слідом за пастирем, коли він почав шукати одну загублену. Це становить знак для всієї спільноти, для Церкви: вся спільнота має відправлятись у пошуки того, хто заблукав.

Може, ти сьогодні почуваєшся залишеним та загубленим? Почуй голос свого Пастиря і йди за Ним разом із цілою Церквою!