Принести військовим Різдво, привітати їх зі святами, поділитися оплатком, приготувати разом кутю, поспівати колядок та подякувати їм за те, що захищають Вітчизну вирішила католицька молодь з арт-клубу «Конторка».
У святковий різдвяний час троє дівчат,семінарист та священик з вертепом побували на кількох військових базах під Донецьком, у військових госпіталях Дніпропетровська та у гостях у Нацгвардії у Кривому Розі.
Волонтери підготували для солдат відео зі словами подяки, а також 200 різдвяних пакунків-подарунків,300 шапок, балаклави, ліки тощо.
«Молодь зібрала кошти та купила подарунки і мандарини, люди позносили ковбаси, щоб військові могли собі влаштувати святковий стіл, а діти намалювали листівки», — розповідає о. Олександр Оріховський.
Щоб організувати спільну коляду, волонтери підготували пісенники, які щоразу роздавали військовим. Крім колядок, співали також патріотичних пісень. Семінарист Микола Бистрицький заспівав для військових кілька своїх власних пісень «Настане день», «Козацька», «Плине річка», «Різдвяна історія». А на одній базі під Донецьком молодь разом з солдатами зварили кутю, ділилися оплатком та молилися під час спільної Служби Божої. Волонтери возили з собою фігурку Новонародженого Ісуса, яку залишили військовим, говорили з ними про надію. «Наша надія в Бозі, — казав солдатам о. Олександр, — але хлопці теж є нашою надією».
Різдвяний настрій передати вдалося, розповідає учасниця поїздки Мар’яна Логвіненко. «Хлопцям так сподобалося колядувати, що на одній з баз, де ми залишалися ночувати, ми не могли з ними попрощатися. Ми вже кілька разів прощалися, а вони все не йшли і казали: давайте ще будемо колядувати». Мар’яна каже, що головна мета виїзду виконана. «Ми хотіли передати атмосферу Різдва, підтримати, а не щось завезти», — розповідає дівчина.
Волонтери зустрічалися з військовими на базах, куди вони поверталися з передової. У деяких, найбільш небезпечних місцях, вони їздили з військовим супроводом. Розповідаючи про загальний стан, волонтери відзначають, що бази дуже відрізняються між собою рівнем побутових умов, але майже у всіх солдати намагаються внести затишок.
«У наметах у них святковий настрій, всюди чистота і стоять ялинки», — розповідає Мар’яна Логвіненко.
Учасники вертепу їхали, щоб подарувати військовим надію, але, як кажуть самі, багато надії отримали самі під час цієї поїздки. Живе спілкування – це найцінніше, розповідають волонтери. Солдати ділилися своїм баченням та мотивами:
— Я пішов служити замість сина, – розповів один.
— Я пішов, щоб мої діти більше ніколи не бачили війни, — розказав інший.
— Моя мама досі не знає, що я знаходжуся тут, — поділився третій військовий.
Як зазначає о. Олександр Оріховський, падіння настроїв серед солдат не настільки сильне, як про це говориться останнім часом, а також проблеми з алкоголем не такі розповсюджені. «Коли повертаєшся, то набагато більше негативу зустрічаєш тут, де немає військових дій, — зазначає священик. — А там я побачив багато свідомих серйозних людей, які захищають Батьківщину. Там — одні з найкращих».
«Враження після поїздки такі, ніби ти зустрівся з далекою родиною і важко знову розлучатися. Там найкращі люди, і зараз просто не уявляю, що когось із них ще сьогодні може не стати на цьому світі… То честь благословляти їх, тримати за руку, обіймати та просто сидіти за одним столом. Не знаю як то пояснити, але то не враження, то просто приклад для наслідування», — ділиться клірик Микола Бистрицький.