Роздуми над Словом Божим на четвер V звичайного тижня, рік І
«Недобре забрати хліб дітей і кинути щенятам», — каже Ісус, випробовуючи віру сирофінікійки. Вона відповідає, що добре й те, коли щенята їдять крихти зі столу дітей.
Віра жінки визволяє силу Господа, який каже: «За це слово — іди; біс уже вийшов з твоєї дочки». Слова тієї жінки повні покори та віри: вона не засмучується, а визнає свою слабкість і милосердя Отця.
Сьогоднішній уривок з Євангелія повністю стосується синівського хліба. Як сини його змарнували, то щенята збирають. Насправді це порівняння пояснює, чому спасіння від Ізрáїля, народу дітей Божих, переходить до язичників, яких юдеї називалися «псами» (пор. Діян 13, 46). Ніхто не може спастися власними силами, з допомогою свого досвіду, людського чи релігійного. Спасіння є любов’ю; ніхто не може любити сам із себе. Любов це завжди дар когось іншого. Хліб (життя) Сина є самовідданою любов’ю Отця. Його даром. Хлібом синів є Син, який дає нам своє життя.
фінансово.
Щиро дякуємо!
